Олег Яськів - Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно

Можливо, тому цей фільм так потужно заряджений людськими ресурсами. Режисером став відомий американський художник і вже не початківець у кіно Джуліан Шнабель, сценарій написав відомий драматург і письменник, лавреат Оскара Жан-Клод Кар’єр. В головній ролі – вже згадуваний Вілем Дефо, а окрім нього – Мадс Мікельсен, актор і режисер Матьє Амальрік, Еманюель Саньє. Кожне з цих імен міжнародного значення поглибило фактурність фільму.

Для режисера Шнабеля фільм став давньою мрією, значним етапом, можливо, і мрією життя. Адже проникнути у світ художника найкраще може лише інший художник, якщо вмітиме талановито про це розповісти. І режисерові це вдалося. Він не просто створив черговий фільм про Ван Гога, він зумів створити цілком відмінний від інших фільм, який лише позначив пунктиром одну з найцікавіших стилістичних ліній у сучасному кінематографі, який можна було б назвати «реконструкцією свідомості». Такий підхід вимагає не лише знайомства з біографією героя-прототипу, але й серйозне інтелектуальне осмислення його ідей та спадщини.

Практично весь творчий період Ван Гог у своїх революційних задумах, утопічних проєктах, під час катарсичних просвітлень та гірких розчаруваннях перебував на порозі вічності. Тому в цьому фільмі перед нами не лише депресивні останні дні митця. Ми бачимо ретроспективно також інші епізоди його життя та ключові зустрічі, які давали йому стільки підстав для надії та радощів творення, але неодмінно оберталися щораз новими моральними випробуваннями. Багато екранного часу приділено сценам непростих дискусій героя з його найближчим другом та водночас ідейним подразником Полем Гогеном.

Фільм створено у свідомо медитативній манері, яка ніби покликана вторувати внутрішньому монологу художника. Завдяки прекрасній музиці Тетяни Лісовської та розкішній, «пейзажній» роботі одного з кращих сучасних операторів Бенуа Делома – двом механізмам «машини часу» – ми безсумнівно повертаємося в час Ван Гога. Не всім буде комфортно в цьому часі, як більшості не було б комфортно бути поруч з живим героєм. Тому перегляд фільму для багатьох стане випробуванням. Але якщо ви правильно налаштуєте внутрішню оптику, опануєте дихання та зміните ставлення до часу, то ці неповні дві години стануть для вас незабутньою мандрівкою у свідомість одного з кращих художників світу.

Звичайно, цей фільм буде краще дивитися «підготовленому» глядачеві. Але навіть якщо це стане вашим першим знайомством зі світом Ван Гога й ви подужаєте цей фільм, то можна буде вважати, що ви успішно пройшли подвійну ініціацію: у складний світ генія та не менш складний світ серйозного кіно.

Зорі близько. Варто лише піднести очі й відпустити буденні турботи. Опинися наодинці з часом.

Візьми за руку того, кого любиш. І небо опуститься ближче. Ти побачиш траєкторії проминулих доль, немов сліди релятивістських атомів, які розлітаються в пересиченій парою камері. Ці релікти чужих життів підкажуть тобі справжній вимір вічності, у якому почуття та пристрасті – константи у рівнянні її рівноваги. Хтось, обдарований здатністю дивитися крізь час, візьме з нього похідну й опише часткові рішення для твого життя. Залишається лише побачити їх, повірити й прийняти.

Шекспір, хоч і поет, насправді став для людства математиком доль. Стриманим у поезії, але незмірним у пізнанні вчинків та характерів. Це справжній дар – мати настільки універсального автора, який розгортається в щораз новому вимірі для кожного покоління. У своїх кращих п’єсах він і справді співрозмірний простору й суголосний часу. Завжди сучасник.

Однак вдала проекція його слова і дії на кіноекран, як і на життєву практику кожного – насправді рідкісна вдача. Шекспір значно легший для театру чи навіть опери, ніж для кіно. Серед численних екранізацій його творів є лише декілька, у яких під дією розтинів кінопером найглибші прояви душі людської вириваються на екран.

«Венеційський купець» британського режисера Майкла Редфорда – один із кращих серед них. Один з обов’язкових для знайомства з творчістю Шекспіра.

У цьому фільмі слова поета сяють не згірше за зорі, які здаються ближчими, ніж завжди, а ідеї осідають підказками ангелів на наші притомлені плечі.

Ми знаємо, що любов сусідить із ненавистю. Ми інтуїтивно відчуваємо, що прощення й доброта заховані близько. Однак щоб дотягнутися до них, нам потрібна допомога. Наприклад – відкритися слову Шекспіра, який талантом своїм звільнить істину з темниці людської байдужості. І тоді фільм «Венеційський купець» перетворюється на філософський герць між добром і злом. Стає величною фрескою людської величі й ницості, де фарбами слугують пристрасті та почуття.