Валерій Фурса - Третя зірка

Як і раніше, він тепер часто вглядався у нічне небо. Але кожного разу, як тільки якась зірочка раптом зривалась зі свого місця і яскравою іскоркою летіла по небосхилу, Гор зі страхом втягав голову в плечі і озирався на всі боки у пошуках схованки. Він, звичайно, розумів, що далеко не кожна така зірка може знову впасти на Долину. Адже він і раніше бачив багато зірок, що падали. Але пережиті ним біди залишилися у його пам'яті назавжди.

А от небесна дорога Володаря, як і раніше, владно притягала Гора до себе. Та він ніяк не міг зрозуміти, де ж вона починається. Адже коли Небесний Володар виходив на неї, зірок, цих небесних вогнів, вже не було видно. Тому він ніяк не міг зорієнтуватися, де саме починається ця дорога. А самому знайти її у високих горах Горові ніяк не вдавалось.

Він не раз намагався це зробити. Але так і не зумів навіть до вершини гори дістатися. Чим вище він підіймався, тим більше він відчував холод. Раніше він взагалі не знав, що таке холод. Хіба що, у ті часи, коли Небесного Володаря не було видно крізь пилові хмари. Тоді у Долині було значно холодніше, ніж у старі добрі часи. Але не настільки, як у горах…

Тут Гор вперше у житті зіштовхнувся з незнайомим для нього явищем. Коли він піднявся настільки високо, що вся Велика Долина у всій своїй красі розкинулася перед його очима, він натикнувся на якийсь незрозумілий білий-білий пісок. З вигляду він був точно таким самим, як той, якого було багато на березі рідної Річки. Але той був жовтим. А цей – білий. І, якщо там, у Долині, пісок був не просто теплим, а навіть гарячим, то тут він був холодним-холодним. Коли ноги ступали по ньому, то все тіло починало тремтіти від холоду. Гор ніяк не міг зрозуміти цього. Чому? Чому пісок з Долини повільно просипається крізь пальці, а цей у долоні раптом стає водою? Чому по звичному з дитинства піску можна йти і йти, не відаючи втоми, а по цьому далеко не підеш?… Чому у рідній Долині завжди відчуваєш себе добре і затишно, а тут надовго й залишатися не хочеться? Чому, нарешті, чим ближче підіймаєшся до Небесного Володаря, тим стає холодніше?… Повинно ж бути навпаки! Адже, вперше підіймаючись в гори, Гор навіть боявся згоріти від жару Володаря…

Чим більше підростав і мужнів Гор, тим більше цих «чому?» крутилося у нього в голові. І на всі ці «чому?» йому неодмінно хотілося знайти відповіді. Але ніхто у Племені не знав їх, цих відповідей. Тому Гор вирішив, що відповіді на всі свої запитання він повинен знайти сам.

Так як небесна дорога Володаря поки що для нього була закрита, то Гор вирішив направити всю свою енергію в інший бік. Він вирішив зайнятись дослідженням своєї Долини. Не вічно ж Крі будуть такими довірливими. А Племені потрібно м'ясо для харчування. От і потрібно дізнатися, куди це втікають Гну під час полювання на них. Потрібно знайти місця, де вони ховались колись у часи Великого Хара. Потрібно було розвідати нові рибні місця, так як біля печер Племені риби стало значно менше, ніж це було колись. Потрібно було розшукати місця, де було б достатньо плодів і їстівних трав. І, що найголовніше, Горові потрібно було дізнатися, як у Долину потрапив Великий Хар і чи не загрожує Племені така ж напасть у майбутньому?

До того часу Гор вже давно зрозумів, що хижак міг потрапити у Долину лише якимось невідомим Племені проходом у горах. Цей прохід необхідно було знайти, що б не трапилось. Щоб потім надійно закрити його. Адже, хто його знає? Мало що ще може трапитись у майбутньому і хто ще може пробратися у Долину цим проходом?

У Гора не було друзів-ровесників. Всі вони загинули при падінні зірки. До старших із дітей Племені зі своїми пропозиціями він звертатися не насмілювався. Мало що у нього в голові, у цього старшого! Один просто посміється над фантазіями молодого самця, а інший, не довго думаючи, може й довбнею навернути.

Молодші за нього були ще зовсім хлопчаками. З ними Горові було нецікаво. Та й важко було б їм витримувати далекі переходи. Тому й бродив він своєю Долиною сам один. Ніхто про нього не турбувався. Але Гор і не потребував нічиєї турботи. Він сам добував собі їжу, сам готував її на вогнищі, сам шукав собі місце для ночівлі і турбувався про свій затишок.

Саме під час цих своїх походах Гор і полюбив свою Долину. Долину, і своє незалежне існування у ній.

Йшли роки. Чисельність племені зростала, а Гор ставав все більш незалежним.

У ті часи довгий час вождем Племені був Кір. Цей величезний і надзвичайно сильний самець був значно розумнішим за інших самців Племені. І хоча він завжди вимагав від інших безумовного підкорення своїй волі, він чомусь завжди заохочував Горові походи по Долині.