Девід Герберт Лоуренс - Коханець леді Чаттерлі

Це злягання з облудною богинею успіху було таке дивне. Для Конні, яка дивилася на неї збоку і залишалася цілком байдужою до її чарів, все взагалі було маячнею. Навіть злягання з облудною богинею – це маячня, хоча чоловіки раз у раз продаються їй, мов повії. Маячня навіть це.

Майкліс написав Кліффордові про п’єсу. Звісно, Конні знала про неї вже віддавна. І Кліффорд знову був зачарований. Він знову виставить себе напоказ, вірніше, хтось його виставлятиме, до того ж із вигідного боку. Він запросив Майкліса з першою дією п’єси до Рагбі.

Майкліс приїхав – у літньому світлому костюмі та білих замшевих рукавичках, з напрочуд гарними бузково-рожевими орхідеями для Конні. Перша дія була дуже вдалою. Вона схвилювала навіть Конні… схвилювала до глибини душі. І Майкліс, також піднесений своєю творчою наснагою, був просто чудовим… просто прекрасним як для Конні. Вона знову вбачала в ньому ту прадавню незворушність давньої раси, яку вже не можна розчарувати далі, – виняткову в своїй недоторканій чистоті. На відстані навіть його шалена розпуста з облудною богинею успіху здавалася безгрішною – безгрішною, немов африканська маска зі слонової кістки, що перетворює бруд на своїй різьбленій поверхні на чистий полиск.

Ця хвиля гострого збудження, що легко підхопила Кліффорда і Конні Чаттерлі, була однією з вершин Майклісового життя. Йому вдалося захопити їх. Навіть Кліффорд на мить закохався у Майкліса… якщо взагалі можна таке уявити.

Тому наступного ранку Мік почував себе неприродніше, ніж будь-коли; стривожений, знічений, він весь час тримав руки в кишенях. Конні не відвідала його вночі, і він не знав, де її шукати. Отаке кокетування під час його перемоги!..

Зранку він піднявся до її вітальні. Вона знала, що він прийде. Його збентеження кидалося у вічі. Він спитав її про п’єсу… як на її думку, чи вона гарна? Він мав почути від неї схвалення. Це завдавало йому гострішого збудження, ніж сексуальний оргазм. І вона гаряче хвалила п’єсу. Але весь час усвідомлювала в глибині душі, що загалом п’єса і шеляга не варта.

– Слухай, – сказав він раптом, – а чому б нам з тобою не прояснити іншу справу? Чому ми з тобою не одружуємось?

– Але ж я заміжня, – відповіла вона збентежено, не відчувши нічого.

– Ах це!.. Він дасть тобі розлучення, не сумнівайся. Чому б нам з тобою не одружитися? Я хочу одружитись. Я знаю, це буде для мене найкраще – одружитися і вести розмірене життя. Я живу чортзна-як, просто на шматки розриваюсь. Слухай, ми з тобою ніби створені одне для одного… як рука й рукавичка. Чому б нам не одружитись? Ти бачиш хоч якусь причину, щоб не зробити цього?

Конні з подивом глянула на нього – і знов нічого не відчула. Ці чоловіки, всі вони однакові, все пропускають повз вуха. В них у голові щось спалахує, мов ракета, і вони готові здійняти тебе у піднебесся на своєму кволому пломінці.

– Я вже заміжня, – повторила вона. – Ти знаєш, я не можу покинути Кліффорда.

– Та чому? Чому?! – вигукнув він. – Він за півроку ледве завважить, що ти пішла. Він і не підозрює, що існує ще хтось, окрім нього. Наскільки я можу побачити, ти йому взагалі не потрібна; він цілком занурений у себе.

Конні не могла не згодитись, що його слова є правдою. Але також вона відчувала, що й Майкліс навряд чи є взірцем безкорисливості.

– Хіба не всі чоловіки занурені в себе? – спитала вона.

– О, я припускаю, що майже всі. Чоловік повинен таким бути, аби вижити. Але це не суттєво. Головне те, яку долю може чоловік дати жінці. Може зробити її до біса щасливою чи ні? Якщо ні, то він і не має права на жінку… – він замовкнув і втупив у неї майже гіпнотичний погляд своїх випуклих карих очей. – Зараз я впевнений, – додав він, – що можу дати жінці найліпшу до дідька долю, якої тільки вона забажає. Я за себе ручаюся.

– А яка це найліпша доля? – спитала Конні, дивлячись на нього все ще здивовано, навіть бентежно, але так само без жодного відчуття.

– Та яка хочеш, чорти б її забрали, яка завгодно! Сукні, прикраси, будь-який нічний клуб, що тобі до вподоби… можеш заводити знайомства, взагалі відповідати вимогам часу… подорожувати і щось представляти з себе усюди, куди б ти не поїхала. Все що захочеш, трясця його матері!

Він переможно промовляв усе це, сяючи від самовдоволення, і Конні дивилася на нього, наче зачарована, але не відчувала взагалі нічого. На поверхні її душі не з’явилося щонайменшої хвильки від його славетних поривань.

Навіть її зовнішнє «я», що іншого разу могло б трохи схвилюватися, зараз мовчало. Все це не зачіпало її, вона не могла цим захопитися. Вона просто сиділа й дивилася на нього, і виглядала наче приголомшеною, і не відчувала нічого – тільки десь поряд їй вчувалося невимовно бридке смердюче дихання облудної богині успіху.