Стефан Цвейг - Магеллан. Амеріґо (збірник)

Дивовижна пригода Франсішку Серрано, яка матиме такий вирішальний вплив на Магеллана, а пізніше і на його навколосвітнє плавання, – приємний і втішний епізод у кривавому літописі португальських битв і воєн. З-поміж усіх уславлених капітанів того часу образ цього нікому невідомого мореплавця заслуговує на особливу увагу. Сердечно попрощавшись у Малацці із своїм побратимом Магелланом, що збирався на батьківщину, Франсішку Серрано разом з капітаном двох інших кораблів вирушає до легендарних «Островів прянощів». Без особливих зусиль вони благополучно дістаються до вкритих зеленню берегів одного з островів і знаходять там несподівано щирий прийом. Бо до цих віддалених країв не проникли ще ні культура, ні войовничість мусульман. У своєму природному стані, голі й миролюбні, живуть тут тубільці; вони ще не знають грошей, їх ще не цікавить пожива. Всього за кілька брязкальців та браслетів довірливі острів’яни зносять цілі гори гвоздики, і оскільки вже на перших двох островах, Банді та Амбоїні, португальці вщерть завантажили свої кораблі, адмірал д’Абреу вирішує, не заходячи на інші, якомога швидше повернутися з дорогоцінним вантажем до Малакки.

Чи то жадібність перевантажила кораблі, чи щось інше, так чи інакше, але один з кораблів, саме той, яким командує Франсішку Серрано, наскочив на риф і розбився. Нічого, крім власного життя, потерпілим урятувати не вдається. Самотньо блукають вони по незнайомому березі, передчуваючи близьку загибель, і тут Серрано пощастило хитрістю заволодіти піратським човном, на якому він повертається на Амбоїну. З не меншою привітністю, ніж першого разу, коли їх зустріли як знатних вельмож, приймає потерпілих португальців тубільний вождь і великодушно надає їм притулок («fueron recibidos у hospedados con amor, veneracion y magnificencia» [20] Їх зустріли і прийняли з любов’ю, почестями і щедрістю ( ісп. ). , так що ті не тямлять себе від щастя і вдячності. Звісна річ, солдатським обов’язком капітана Франсішку Серрано було б, як тільки команда трохи відпочине і оживе, на одній з численних джонок, які весь час курсують між Амбоїною і Малаккою, негайно повернутися до свого капітана й знову стати на службу до португальського короля, до якої його зобов’язували присяга і платня.

Однак райська природа і теплий, благодатний клімат помітно послаблюють у Франсішку Серрано почуття військової дисципліни. Нараз йому стає зовсім байдуже, що десь там, за багато тисяч миль, у лісабонському палаці, якийсь король, невдоволено буркочучи, викреслить його із списку своїх капітанів чи пенсіонерів. Він знає, що зробив немало для Португалії, що не один раз заради неї ризикував власним життям. Тепер він, Франсішку Серрано, хотів би, нарешті, й сам пожити собі на втіху, так само приємно і безтурботно, як усі жителі цих благословенних островів, що не знають ні одежі, ні клопоту. Нехай інші матроси й капітани, як і раніше, борознять моря, потом і кров’ю добуваючи перець і корицю для чужоземних маклерів, нехай ці вірнопіддані дурні із шкіри пнуться в небезпечних мандрах і боях, аби лиш поповнити казну Лісабонської альфанди [21] Митниця ( порт .). – особисто він, Франсішку Серрано, ci-devant [22] Колишній ( фр. ). капітан португальського флоту, по саму зав’язку ситий війною, пригодами і всією отією торгівлею. Без особливих урочистостей хоробрий капітан переходить із світу героїки у світ ідилії й вирішує віднині жити privatissime [23] Самотньо ( лат. ). , первозданним, блаженно-спокійним життям цього привітного племені. Високий сан великого візира, яким обдарував його король Тернате, не вимагає від нього надто обтяжливої роботи; всього один-єдиний раз, під час невеликої сутички з сусіднім племенем, Франсішку Серрано виступає військовим радником свого повелителя. Зате в нагороду йому дають дім з невільниками та слугами, до того ж гарненьку темношкіру жіночку, з якою він наживає двійко чи трійко смуглявих діточок.

Довгі роки Франсішку Серрано, цей другий Одіссей, що забув свою Ітаку, перебуває в обіймах темношкірої Каліпсо, і ніякий демон честолюбства не спроможний вигнати його з цього раю dolce far niente [24] Блаженного байдикування ( іт. ). . Дев’ять років, аж до самої смерті, цей добровільний Робінзон, перший утікач від культури, не покидав Зондських островів. Аж ніяк не найдоблесніший з усіх конкістадорів і капітанів, він був, напевне, наймудрішим і найщасливішим.

Ця романтична втеча Франсішку Серрано на перший погляд не має ніякого відношення до життя і подвигу Магеллана. Насправді ж саме це епікурейське зречення малопомітного, ніким не знаного капітана справило вирішальний вплив на подальший життєвий шлях Магеллана і, таким чином, на всю історію географічних відкриттів. Бо, незважаючи на величезну відстань, що їх розділяла, друзі постійно підтримують зв’язок між собою. Щоразу, як тільки трапляється нагода переслати зі свого острова звістку в Малакку, а звідти – в Португалію, Серрано пише Магеллану докладні листи, в яких із захопленням славословить багатства і принади своєї нової батьківщини. Дослівно він пише ось що: «Я знайшов тут новий світ, більший і багатший за той, що його відкрив Васко да Гама». Оповитий чарами тропіків, він настійливо закликає друга покинути нарешті невдячну Європу і свою малодохідну службу і якнайшвидше піти за ним. Навряд чи можна сумніватися в тому, що саме Франсішку Серрано першим навів Магеллана на думку: чи не розумніше буде, враховуючи, що ці острови розташовані на крайньому Сході, вирушити до них шляхом Колумба (тобто з заходу), аніж маршрутом Васко да Гами (зі сходу).