Теодор Драйзер - Фінансист

– Ні, цей хлопчина занадто прудкий, – у перший же день, глянувши на роботу Френка, заявив він іншому службовцю. – Він заплутається – згадайте моє слово. Я цю породу давно знаю. Ось побачите, хай тільки почнуться гарячі дні з кредитуваннями і перерахунками.

Усупереч прогнозам містера Семсона, Френк не розгубився. Не минуло й тижня, як він уже знав стан фінансів фірми Вотермен не згірш, а то й краще, аніж самі господарі. Він знав, кому направляти рахунки, в яких районах підписується найбільше угод, хто постачає добрий товар, а хто так собі, – про останнє красномовно свідчило коливання цін протягом року. Бажаючи перевірити свої припущення, він переглянув низку старих рахунків у гросбухах. Бухгалтерією він цікавився лише тією мірою, якою вона реєструвала і відображала життя фірми. Він знав, що довго на цій роботі не затримається. Життя покаже. А поки що він відразу, до найменших подробиць, вивчав суть хлібно-комісійної справи. Він побачив, яких серйозних збитків зазнають господарі (вірніше, їхні клієнти, оскільки фірма займалася лише посередництвом) через недостатньо швидкий збут товарів, що надходять на консигнацію [4] Консигнація – продаж товарів через посередника. , а також відсутність налагодженого контакту з постачальниками, покупцями та іншими комісійними фірмами. Клієнт, наприклад, відвантажував фрукти або овочі, орієнтуючись на стійкі, або навіть зростаючі ринкові ціни. Але якщо таке саме робили одночасно десятеро чоловік, або у інших посередників виходило затарювання, то ціни водномить падали. Вантажообіг ніколи не був стабільним. Френку негайно спало на думку, що, зайнявшись збутом великих партій товару як виїзний агент, він приніс би фірмі набагато більше користі. Але до пори до часу вирішив цього питання не піднімати. Більш ніж імовірно, що у найближчому майбутньому все вирішиться само собою.

Обидва Вотермени – Генрі і Джордж – не могли нахвалитися тим, як Френк вів їхню звітність. Одна його присутність вселяла в них певність, що все йде як слід. Незабаром Френк звернув увагу «братика Джорджа» на стан деяких рахунків, рекомендуючи збалансувати якісь, а інші зовсім закрити, чим приніс старому джентльменові невимовне задоволення. Діловитість цього юнака з часом обіцяла йому полегшення власних його трудів; в той же час у нього зростало почуття особистої приязні до Френка.

«Братусь Генрі» був за те, аби випробувати молодика на зовнішніх операціях. Оскільки наявні запаси фірми не завжди могли задовольнити замовників, доводилося звертатися за товаром в інші контори або ж на біржу. Зазвичай це робив глава фірми. Одного ранку, коли прибули накладні, які підтвердили надлишок борошна і брак зерна на ринку (Френк це помітив перший), старший Вотермен запросив його до себе в кабінет і сказав:

– Френку, я попрохав би вас подумати, як вийти із ситуації. Завтра у нас утвориться надлишок борошна. Ми не можемо оплатити залежале, а між тим готівкові замовлення не перекриють усього товару. Зерна ж у нас бракує. Може, вам вдасться збути зайве борошно кому-небудь із маклерів і роздобути скількись зерна на покриття замовлень?

– Я спробую, – відповів Ковпервуд.

Зі своїх бухгалтерських книг Френк знав адреси різних комісійних контор. Знав також, що має місцева товарна біржа, і що можуть запропонувати ті чи інші посередники, які працюють в цій галузі. Доручення усунути новоутворений затор прийшлося йому до смаку. Так приємно було знову опинитися на свіжому повітрі і ходити від будинку до будинку. Йому не надто подобалось сидіти в конторі, скрипіти пером і нидіти над книгами. (Через багато років Френк скаже: «Моя контора – це моя голова».) Зараз же він поспішав до найбільших комісіонерів, дізнаючись, як іде справа з борошном, і пропонуючи свої надлишки за ціною, яку він просив би, навіть якби над фірмою не нависла загроза затоварювання. Чи немає бажаючих купити шістсот діжок борошна найвищого ґатунку з негайною (іншими словами – протягом двох діб) доставкою? Ціна – дев’ять доларів за діжку. Охочих не знаходилося. Тоді Френк став пропонувати товар дрібними партіями, і ця затія виявилася успішною. За якусь годину у нього залишалося всього двісті діжок, і він вирішив запропонувати їх якомусь Джендермену – відомому ділку, з яким його фірма не мала торгових відносин. Джендермен, здоровань з кучерявою сивою шевелюрою, одутлим обличчям, подзьобаним віспою, і маленькими очима, що хитро поблискували з-під важких повік, з цікавістю роздивлявся Френка.