Теодор Драйзер - Фінансист

– Чудово! – зрадів Ковпервуд-старший. – Ти робиш навіть більші успіхи, ніж я сподівався. Треба гадати, ти там і залишишся?

– Ні, не залишуся. Майбутнього року я від них піду.

– Чому?

– Річ у тім, що мене до цього не тягне. Справа непогана, але я волів би випробувати свої сили на фондовій біржі. Це мені цікавіше.

– А тобі не здається, що це буде негарно щодо твоїх господарів, якщо ти не попередиш їх заздалегідь?

– Анітрохи. Я їм все одно потрібен, – відповів Френк, зав’язуючи краватку перед дзеркалом і поправляючи сюртук.

– Матері ти розповів?

– Ще ні. Зараз піду до неї.

Він увійшов до їдальні, де сиділа мати, обвив руками її тендітні плечі і сказав:

– Угадай, що я тобі розповім, мамо.

– Хтозна… – відповіла вона, ласкаво заглядаючи йому у вічі.

– Я сьогодні отримав п’ятсот доларів нагородних, а з наступного року мені належиться платня – тридцять доларів на тиждень. Що тобі подарувати на Різдво?

– Та невже? Це ж чудово! Яка я рада! Тебе, мабуть, там дуже люблять? Ти стаєш зовсім дорослим.

– То що тобі подарувати на Різдво?

– Нічого. Мені нічого не треба. У мене є все – мої діти…

Френк посміхнувся.

– Хай буде по-твоєму – нічого, то й нічого.

Але мати знала, що він неодмінно купить їй який-небудь подарунок.

Виходячи, Френк на мить затримався в дверях, обійняв за талію сестричку, попередив матір, щоб його не чекали рано, і поспішив до Марджорі, з якою домовився йти в театр.

– Який же тобі зробити різдвяний подарунок, Марджі? – запитав він, цілуючи її в напівтемному передпокої. – Я отримав сьогодні п’ятсот доларів.

Їй ледве сповнилося п’ятнадцять років, і ні хитрощів, ані корисливості в ній ще не було.

– Ах, що ти. Мені нічого не потрібно.

– Не потрібно? – повторив він, пригортаючи її до себе і цілуючи у вуста.

Як добре прокладати собі шлях у цьому світі і насолоджуватися усіма радощами життя!

У жовтні наступного року – місяців через шість після того, як йому минуло вісімнадцять, – Френк, остаточно переконавшись, що хлібно-комісійна справа (наскільки він міг судити про неї по компанії Вотерменів) – не його покликання, вирішив піти з цієї фірми і поступити на службу в банкірську контору «Тай і Ко».

З містером Таєм Френк познайомився як агент «Вотермена і Ко» за зовнішніми операціями, і той відразу ж зацікавився молодим чоловіком.

– Ну, як справи у ваших господарів? – іноді добродушно питав він.

Або підморгував:

– Ну що, зростає ваш вексельний портфель?

Тривожний час, пережитий країною, непомірно роздутий випуск цінних паперів, пропаганда проти рабовласництва і все інше змушували людей тривожитися за майбутнє. І Таю – він сам не міг би пояснити, чому, – здавалося, що з цим юнаком варто було поговорити на актуальні теми. Хоч вік його начебто не такий, щоб у всьому цьому розбиратися, а все-таки хлопець тямить.

– Дякую вам, містере Тай, у нас справи йдуть непогано, – зазвичай відповідав йому Ковпервуд.

– Ось побачите, – якось вранці сказав Тай Френку, – якщо ця пропаганда проти рабства не припиниться, ми ще сьорбнемо лиха.

Саме в цей час невільник, що належав одному приїжджому кубинцеві, був відібраний у господаря і відпущений на волю (бо за законами Пенсильванії будь-який негр, який опинився на території штату, хоча б навіть проїздом, отримував свободу). Випадок цей викликав велике сум’яття. Кілька людей були заарештовані, газети підняли жахливий галас.

– Ніколи не повірю, що Південь терпітиме такий стан речей. В нашу справу це вносить сум’яття і, треба думати, в інші галузі теж. Згадайте моє слово: ми дограємося до відокремлення Південних штатів.

Містер Тай вимовив цю сентенцію з ледь помітним ірландським акцентом.

– Так, до того йде, – спокійно відказав Ковпервуд. – І нічого тут не вдієш. Негри, звичайно, не варті всіх цих збурень, але агітація на їхню користь триватиме. Чим же ще займатися совісливим людям? А нашій торгівлі з Півднем це неабияк шкодить.

– Я дотримуюся такої ж думки, та й чую те саме зусібіч.

Після того як молодий Ковпервуд пішов, містер Тай зайнявся іншим клієнтом, але раз у раз згадував юнака, який вразив його глибиною і ґрунтовністю своїх міркувань про фінансові справи.

«Якщо цей молодик захотиться змінити місце, я запропоную йому працювати у мене», – вирішив він.

І одного разу сказав Френку:

– Ви не хотіли б спробувати свої сили у біржовій справі? У мене саме звільнилося місце.