Стефан Цвейг - Зоряні миті людства. Новели (збірник)

Повільно, вперто, але невблаганно гігантські гармати руйнували і руйнували своїми вогненними укусами мури Константинополя. Попервах кожна гармата могла дати тільки шість або сім пострілів щодня, але султан день у день довозив і виставляв нові гармати, і серед пороху та хмари уламків кожне ядро пробивало щоразу нові проломи в кам’яній кладці. Щоправда, вночі захисники міста завжди закривали ті проломи щоразу гіршими дерев’яними загородами і сувоями полотна, але воювали вони тепер уже не за колишніми мурами, які годі було пробити, тож вісім тисяч обложених за мурами з жахом думали про вирішальну годину, коли стоп’ятдесятитисячне військо Мехмеда рушить у вирішальний наступ на вже зрешечені укріплення. Настала пора, крайня пора, щоб Європа і християнський світ згадали про свої обіцянки; юрби жінок разом зі своїми дітьми лежали цілісінькі дні навколішки перед скриньками з мощами в церквах, з усіх сторожових башт щодня виглядали оборонці, чи не покажуться нарешті в Мармуровому морі, що аж кишіло турецькими суднами, обіцяні папський і венеціанський флоти, які мали зняти облогу.

Нарешті, 20 квітня, о третій годині ранку запалили сигнальний ліхтар. Удалині помітили вітрило. Це не могутній, омріяний християнський флот, але все-таки: гнані потихеньку вітром, підпливали три великі генуезькі кораблі, а за ними й четвертий, менший, візантійський зерновоз, що його три більші кораблі обступили з трьох боків для захисту. Радісно збуджений увесь Константинополь одразу зібрався на нижніх валах, щоб привітати помічників. Але й Мехмед мерщій скочив на коня й помчав учвал від свого пурпурового намету до гавані, де стояв на якорі турецький флот, і віддав наказ за всяку ціну не пустити кораблі в бухту Золотий Ріг, цю константинопольську гавань.

Турецький флот нараховує сто п’ятдесят суден, щоправда, маленьких, і тисячі весел миттю заляскотіли по воді. Озброєні абордажними гаками, катапультами для каміння і вогненних куль, усі ті сто п’ятдесят каравел пливуть до чотирьох галіонів, але чотири могутні кораблі, гнані жвавим вітром, наздоганяють і переганяють турецькі човни, де ненастанно стріляють і галасують турки. Велично, з широко напнутими круглими вітрилами, не звертаючи уваги на напасників, пливуть вони до безпечної гавані Золотого Рогу, де славетний ланцюг, напнутий від Стамбула до Ґалати, забезпечить їм тривалий захист від нападів та несподіванок. Чотири галіони вже зовсім близько від своєї мети, тисячі людей на мурах уже можуть розпізнати кожне окреме обличчя, чоловіки та жінки вже падають навколішки, щоб подякувати Господові за славетний порятунок, у гавані вже гримить ланцюг, який опускають нижче, щоб пустити допоміжні кораблі.

Аж тут нараз сталося щось страхітливе. Зненацька вщух вітер. Немов затримані магнітом, чотири вітрильники зупинилися, мов мертві, серед моря, лише за пару кидків каменем від рятівної гавані, а вся зграя ворожих веслових човнів із несамовитим радісним галасом метнулася до чотирьох паралізованих кораблів, що, наче чотири башти, нерухомо стояли серед моря. Немов хорти, що впиваються зубами в могутнього оленя, дрібні кораблі вчепилися абордажними гаками у великі, сокири вже прорубують діри в корпусах, щоб потопити їх, дедалі більше турків видирається вгору по якірних ланцюгах, у вітрила кидають смолоскипи та вогненні кулі, щоб підпалити їх. Командир турецької армади рішуче повів свій адміральський корабель до транспортного корабля, щоб протаранити його, і вже обидва кораблі зчепилися один з одним, наче персні, Щоправда, захищені високими фальшбортами і панцерами, генуезькі моряки спершу ще здатні боронитись від турків, які видерлися на палубу, але гаки, каміння та грецький вогонь напасників змушують їх відступити. Невдовзі битва має скінчитися. Ворогів так багато, а оборонців так мало. Генуезькі кораблі приречені.

То було трагічне видовище для тисяч людей на міських мурах! Отак спокусливо близько, як-от коли народ за мирних часів спостерігав на іподромі криваву боротьбу, отак болісно близько він має тепер змогу стежити за морською битвою і вочевидь неминучою загибеллю своїх, і то мало не дві години, і ось уже чотири кораблі гинуть на морській арені, не витримавши нападу ворожої зграї. Марно приїхали помічники, марно! Греки в розпачі стоять на мурах Константинополя, на відстані однісінького кидка каменем від своїх братів, стоять і кричать зі стиснутими кулаками від безсилої люті, що не можуть допомогти своїм рятівникам. Дехто намагався несамовитими жестами підбадьорити друзів, що зіткнулися з ворогом. А дехто знову підняв руки до неба й благав Христа, архангела Михаїла і всіх святих своїх церков та монастирів, які так багато сторіч захищали Візантію, явити диво. Але й на протилежному березі Ґалати теж чекали, кричали й молилися не менш ревно турки за перемогу своїх: море стало сценою, на якій замість гладіаторських ігор відбувалася морська битва. Сам султан прискакав учвал, щоб дивитися. В колі своїх паш він так глибоко заїхав у воду, що замочив жупан, і, склавши рупором руки, кричав гнівним голосом накази своїм воїнам, щоб вони за всяку ціну захопили християнські кораблі. Щоразу, коли його галери відбивали, він лаявся й погрожував своєму адміралові кривою шаблею: «Якщо не переможеш, живим не повертайся!»