Френсіс Скотт Фіцджеральд - Кохання останнього магната

Шварце поглянув на мене, наче прокурор на журі присяжних.

– Ось вам, дивіться: письменник, сценарист! Знає все і водночас нічого.

– Як це? – вибухнув обурено Вайлі.

Так я почала здогадуватися, що він, здається, письменник. І хоча проти письменників я нічого не маю, бо в них хоч що спитай – вони завжди знайдуть відповідь, все ж Вайлі дещо втратив у моїх очах. Бо як на мене, письменники – то не зовсім люди, у тому сенсі, що не зовсім повноцінні люди. А якщо навіть то визнаний письменник, то це не одна людина, а купа різних, які з усіх потуг пнуться зійтися в одну. Це як з акторами: ті силкуються не дивитися на себе в дзеркало і навіть не помічають, до чого жалюгідно-кумедні. Відхилиться воно від дзеркала, а само розглядає своє відображення, віддзеркалене в канделябрах.

– Хіба ж письменники не такі, Селіє? – наполягав Шварце. – Я – не письменник, мені бракує слів. Та знаю одне – це щира правда.

Вайлі дивився на нього, повільно наливаючись обуренням.

– Це вже ми чули. У всякому разі, я – людина практичніша, ніж ти, Менні! Сиджу в конторі та й вислуховую якогось блаженного, який, походжаючи туди-сюди, городить мені всяку нісенітницю, за яку його будь-де, крім нашої Каліфорнії, відразу ж запроторили б до божевільні, а наприкінці, як практична людина пустому мрійнику, ще й радить: щоб я був такий ласкавий і пішов собі геть, а на дозвіллі добряче обмізкував його слова. Чи не було такого?

На якусь мить, як мені здалося, обличчя містера Шварце ніби потрапило у криве дзеркало. Одним оком він втупився в просвіток між високими в’язами; [26] В англо-американській традиції побачити в’яз уві сні вказує на смерть, нещастя чи невдачу. підняв одну руку і з байдужістю куснув задирку на середньому пальці. [27] В англомовній традиції жест із піднятим догори середнім пальцем є непристойним еквівалентом вербального «відчепися» або «залиш мене в спокої». Над димарем особняка закружляла якась пташка, і погляд його полинув слідом за нею. Пташка, схожа на ворона, [28] В англо-американській традиції ворон віщує нещастя або смерть. вмостилася на дашку димаря, і очі містера Шварце нарешті зійшлися у незмигному погляді на ній.

– Що ж, так тому й бути, – мовив він. – Туди нам не потрапити, тож вам двом треба повертатися на літак.

До світання ще був час. Ермітаж виглядав наче акуратна велика біла коробка, яка сиротливо простояла собі без хазяїна на самоті усі сто років. Ми всі попростували до авта, і лише коли сідали в машину, а містер Шварце несподівано захлопнув дверцята знадвору, тут стало зрозуміло, що він їхати не збирається.

– Я на узбережжя не повернуся. Я так вирішив, одразу як прокинувся. Залишуся тут. Можете потім прислати за мною водія.

– Збираєшся назад на Схід? – здивовано запитав Вайлі. – Лише тому…

– Я так вирішив, – мовив Шварце з ледь помітною усмішкою. – Ви здивуєтесь, коли дізнаєтесь, що колись я був людиною, яка приймає рішення, людиною дій.

І коли водій вже заводив двигун, Шварце нащупав щось у кишені:

– Передайте це містеру Сміту!

– Мені заїхати за вами десь за дві години? – запитав водій у Шварце.

– Так… Само собою. Я буду тільки радий ще помилуватися краєвидом.

Всю дорогу до аеропорту він усе не йшов у мене з голови. Я намагалася вписати його у цю досвітню годину й тамтешній краєвид. Довгий же шлях йому довелося подолати з якогось гетто, аби заявити про себе на сходах грубої президентської усипальниці. Менні Шварце та Ендрю Джексон… їх навіть важко об’єднати в одному реченні. Навряд чи він взагалі думав про Ендрю Джексона, коли бродив навкруги, а якщо й думав, то, може, думав про те, що раз уже люди зберегли його дім, то, мабуть, Ендрю Джексон був людиною з великим серцем, здатний зрозуміти інших. На обох краях людського шляху людині потрібна опора: груди – гробниця. До чого можна прилягти, коли нікому ти більше не потрібен, і пустити собі кулю в лоба.

Звісно, ми цього не знали ще годин двадцять. Діставшись аеропорту, повідомили старшого стюарда, що містер Шварце не продовжить політ. І далі про нього забули. Грозова туча перемістилася до східного Теннессі і розбилася об гори. Тому зліт призначили менш ніж за годину.

З готелю з’явилися заспані пасажири; та я покуняла кілька хвилин на одній з тих «залізних дів», [29] Залізна діва ( англ . Iron Maiden) – знаряддя катувань у вигляді залізної шафи з гострими цвяхами всередину. що їх поставили нібито для відпочинку пасажирів. Поволі з осколків спогадів про аварійну посадку почало відроджуватися передчуття ризикованої мандрівки: повз нас бадьоро пройшла нова стюардеса, висока, ладна, з чорним до лиску волоссям, повна подоба попередньої, от тільки одягнута не у французисту червоно-синю форму, а в лляну смугасту.