Гілберт Кіт Честертон - Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Чоловік, котрий осідлав паркан, наче крилатого коня, був довготелесим, незграбним юнаком із темним волоссям, із обличчям розумним та інтелігентним, але зовсім не по-англійськи блідим, навіть безкровним. Блідість цю особливо підкреслювала червона краватка зухвалого яскравого відтінку – єдина явно продумана деталь його костюма. Він не прислухався до благань дівчини і, ризикуючи переламати собі ноги, стрибнув на землю з легкістю лошака.

– Мені здається, доля вирішила, щоб я став злодієм і лазив у чужі оселі та сади, – спокійно оголосив прибулець, опинившись поруч із панночкою. – І так би, без сумніву, й сталося, якби я не народився в цьому милому будиночку по сусідству з вами. Втім, нічого поганого в цьому не бачу.

– Як ви можете так казати? – з докором вигукнула дівчина.

– Розумієте, якщо народився не по той бік паркану, де тобі треба, то мені здається, що маєш право через нього перелізти.

– От уже ніколи не знаєш, що ви зараз скажете або зробите.

– Я і сам часто не знаю, – погодився пан Крук. – У будь-якому разі, зараз я якраз по той бік паркану, що треба.

– А з якого боку паркану вам слід бути? – з посмішкою запитала юнка.

– По той, де ви, – відповів молодик.

І вони пішли назад лавровою алеєю. Раптом тричі просурмив, наближаючись, автомобільний гудок: елегантна машина світло-зеленого кольору, немов птах, підлетіла до під’їзду і, вся тремтячи, зупинилася.

– Ого, – сказав молодик у червоній краватці, – ось уже хто народився по той бік, що слід. Я не знав, панно Адамс, що у вашій сім’ї настільки сучасний Санта-Клаус.

– Це мій хрещений батько, сер Леопольд Фішер. Він завжди приїжджає до нас після Різдва.

І після мимовільної паузи, що видавала недолік наснаги, Рубі Адамс додала:

– Він дуже добрий.

Журналіст Джон Крук чув про великого махляра зі Ситі, сера Леопольда Фішера, й якщо фінансовий магнат не чув про Джона Крука, то вже, в будь-якому разі, не з провини останнього, бо той неодноразово і досить непримиренно відгукувався про сера Леопольда на сторінках «Поклику» та «Нового віку». Втім, зараз пан Крук не промовив ані слова і з похмурим виглядом спостерігав за розвантаженням автомобіля, а це була тривала процедура. Спочатку відчинилися передні дверцята, і з машини виліз високий елегантний водій у зеленому, потім відчинилися задні дверцята, і з машини виліз низенький елегантний слуга в сірому, потім вони вдвох витягли сера Леопольда і потягли його на ґанок, стали розпаковувати, немов коштовність, ретельно зав’язану у вузол. Під коцами, настільки численними, що їх вистачило б на цілу крамницю, під шкурами всіх лісових звірів і шаликами всіх барв веселки виявилося нарешті щось, що нагадує людську постать, щось, що виявилося досить привітним, хоча і подібним на іноземця старим джентльменом із сивою цапиною борідкою та сяючою посмішкою, котрий став потирати руки у величезних хутряних рукавицях.

Але ще задовго до кінця цієї процедури двері будинку відчинилися і на ґанок вийшов полковник Адамс (татусь молодої леді в шубці), щоб зустріти і ввести в будинок почесного гостя. Це був високий, чорнявий і дуже мовчазний чоловік у червоному ковпаку, що нагадував феску і надавав йому схожості з англійським сардаром [6] Сардар – правитель у Середній Азії, Ірані та деяких тюркських країнах. або єгипетським пашею. Разом із ним вийшов його свояк, молодий фермер, котрий нещодавно приїхав із Канади, – міцний і галасливий чоловічок зі світлою борідкою, на ім’я Джеймс Блаунт. Їх обох супроводжувала ще одна вельми скромна особа – католицький священик із сусідньої парафії. Покійна дружина полковника була католичкою, і діти, як прийнято в таких випадках, виховувалися в католицтві. Цей священик був нічим не примітний, навіть прізвище у нього було пересічне – Браун. Однак полковник вважав його товариство приємним і часто запрошував до себе.

У просторому холі було досить місця навіть для сера Леопольда та його численних оболонок. Хол цей, непомірно великий для такого будинку, був величезним приміщенням, в одному кінці якого містилися зовнішні двері з ґанком, а в іншому – сходи на другий поверх. Тут, перед каміном із висячою над ним шпагою полковника, процедура роздягання нового гостя була завершена, й усі присутні, в тому числі і похмурий Крук, були представлені серу Леопольду Фішеру. Однак поважний фінансист все ще продовжував битися зі своїми бездоганно зшитими шатами. Він довго порпався у внутрішній кишені фрака і нарешті, весь сяючи від задоволення, витягнув звідти чорний овальний футляр, який становив, як пояснив гість, різдвяний подарунок для його хрещениці. З неприхованим і тому обеззброюючим марнославством він високо підняв футляр, так, аби всі могли його бачити, потім легко натиснув пружину – кришка відкинулася, і всі завмерли, засліплені: фонтан кристалізованого світла раптом спалахнув у них перед очима. На помаранчевому оксамиті, в заглибленні, немов три яйця в гнізді, лежали три чистих блискучих діаманти, і здавалося, навіть повітря спалахнуло від їхнього вогню. Фішер стояв, розплившись у доброзичливій усмішці, впиваючись подивом і захопленням дівчат, стриманим захопленням і небагатослівною вдячністю полковника, здивованими вигуками інших.