Ліман Френк Баум - Дорога до Країни Оз

– Ні.

– Розумник! Який розумник, справді. Звичайно, ти не знаєш. Ніхто цього не знає. Нам тільки відомо, що два на два – чотири, а чому – ніхто відповісти не може. Милий Ґудзик-Розумник, твої кучері та блакитні очі не поєднуються з такою мудрістю. Через них ти виглядаєш занадто юним і твоя мудрість приховується. Я вирішив надати тобі велику честь. Я дарую тобі лисячу голову, щоб ти і зовні виглядав розумним і чарівним.

Із цими словами Король змахнув лапою, і в одну мить чарівні кучері й свіже кругле личко з величезними блакитними очима зникли, а на плечах Ґудзика-Розумника з’явилася лисяча голова з гострим носом, загостреними вухами і пронизливими маленькими очима.

– О, будь ласка, не робіть цього! – закричала Дороті злякано, відскочивши від малюка, котрий змінився невпізнанно.

– Пізно, моя мила, справу зроблено. Тобі теж не завадила б лисяча голова, якщо, звичайно, ти зумієш довести, що так само розумна, як Ґудзик-Розумник.

– Не хочу, вона така страшна! – вигукнула Дороті.

Почувши це, малюк розплакався.

– Як ти можеш називати цю чарівну голову страшною? – запитав Король. – Гадаю, нове обличчя малюка набагато красивіше, ніж колишнє, а моя дружина стверджує, що в мене чудовий смак. Не плач, лисеня. Тобі надали високу честь – ти маєш пишатися нею і бути веселим. Ну, подобається тобі нова голова, Ґудзик-Розумник?

– Н-не з-з-на-ю! – заїкаючись пробелькотів малюк.

– Будь ласка, ну, будь ласка, Ваше Величносте, поверніть йому колишню голову! – благала Дороті.

Король-Лис похитав головою:

– Не можу. Навіть якщо захотів би, в мене немає влади на зворотне перетворення. Ґудзику-Розумнику доведеться залишитися з лисячою головою, і, впевнений, він полюбить нове обличчя, коли звикне до нього.

І Дороті, і Косматий чоловічок дуже засмутилися, що в їхній маленькій дружній компанії сталася така неприємність. Тото навіть загавкав на хлопчика-лиса, не впізнавши в ньому свого друга. Але Дороті ляснула Тото і змусила його замовкнути. Навпаки, всі лисиці вважали, що нова голова дуже підходить малюкові, а Король надав йому велику милість.

Напевно, комусь кумедно було спостерігати, як малюк обмацував свій гострий ніс і широкий рот. Він смішно поводив вухами, а в його маленьких чорних оченятах блищали сльози.

У цей момент у кімнату впурхнули три маленькі лисички-принцеси, дочки Короля. Коли вони побачили Ґудзика-Розумника, одна з них вигукнула:

– Ой, який він чарівний!

А друга в захваті додала:

– Який милий!

Третя принцеса радісно заплескала в долоні й закричала:

– Який він гарний!

Ґудзик-Розумник перестав плакати і невпевнено запитав:

– Це правда?

– Такого милого личка немає більше ні в кого на світі, – рішуче заявила старша принцеса.

– Ти повинен стати нашим братом і залишитися жити в нас! – вигукнула її сестра.

– Ми ніжно любитимемо тебе, – додала третя принцеса.

Після цих визнань малюк повеселішав і навіть спробував усміхнутися. На жаль, у нього вийшла лише жалюгідна подоба усмішки, бо він ще не звик до нового обличчя. Дороті подумала, що усмішка на лисячій мордочці виглядає жахливо.

– По-моєму, нам треба йти далі, – несміливо запропонував Косматий чоловічок. Щиро кажучи, він злякався: невідомо, що ще може спасти на думку Королю-Лису.

– О, благаю, не покидайте нас так швидко, – почав просити Король. – Я хочу влаштувати свято на вашу честь.

– Будь ласка, влаштуйте його після того, як ми підемо, в нас немає часу, – ввічливо попросила Дороті. Але побачивши, як насупився Король, додала:

– Якщо ви хочете отримати запрошення від Озми на день народження, я повинна потрапити до неї якомога швидше.

Хоч Лисеполь був дуже гарний, а його жителі чудово одягнені, й Дороті, і Косматий чоловічок відчували себе тут беззахисними і мріяли швидше забратися геть.

– Але вже пізно, – нагадав Король. – В будь-якому разі вам доведеться почекати до ранку. Запрошую вас на вечерю, а після вечері – до театру, в королівську ложу. А завтра, якщо не передумаєте, можете продовжити подорож.

Друзі погодилися, і лисиці-слуги показали гостям розкішні покої королівського палацу.

Ґудзик-Розумник боявся залишатися один, і Дороті довелося відвести його в свою кімнату. Поки лисиця-служниця розчісувала Дороті (а треба сказати, за час подорожі її волосся сильно сплуталося) і вплітала їй чисті яскраві стрічки, інша покоївка розчесала волосся на обличчі та голові нещасного малюка, ретельно пригладила його зачіску, а потім пов’язала на його гострі вушка рожеві банти. Покоївки хотіли також вбрати дітей у чарівні костюмчики з пір’я, щоб вони були одягнені, як усі лисиці, але діти відмовилися.