Ліман Френк Баум - Дорога до Країни Оз

– Матроський костюм ніяк не підходить до лисячої голови, – сказала покоївка, – і я щось не пригадую, щоб хоч одна лисиця коли-небудь була матросом.

– Я не лисиця! – закричав Ґудзик-Розумник.

– На жаль, ти маєш рацію, – погодилася покоївка. – Але на твоїх худих плечах сидить чарівна лисяча голівка, а це майже так само добре, аби ти був лисицею.

Малюк, згадавши про своє нещастя, знову заплакав. Дороті втішала Ґудзика-Розумника і пообіцяла придумати спосіб повернути його рідну голову.

– Якщо нам вдасться потрапити до Принцеси Озми, вона вмить поверне тобі колишній вигляд, – пообіцяла дівчинка. – Тому не засмучуйся, мій милий, і постарайся пристосуватися до цієї голові. Звичайно, вона не така красива, як твоя, що б там не говорили лисиці, але ж ти можеш потерпіти ще трохи, правда?

– Не знаю, – невпевнено сказав малюк, але плакати перестав.

По дорозі до парадної зали діти зайшли до свого кудлатого друга і побачили, що той майже не змінився. Косматий чоловічок відмовився перевдягатися в новий одяг, заявивши, що тоді вже не буде Косматим чоловічком і йому доведеться заново звикати до себе.

Він сказав Дороті, що розчесав і пригладив волосся, бакенбарди і бороду, однак дівчинка подумала, що радше він розчісував їх у протилежному напрямку, оскільки все волосся на голові та обличчі залишалося так само скуйовджене, як і раніше.

Лисиці, які зібралися на королівську вечерю, одяглися ще вишуканіше, ніж раніше. На тлі їхніх ошатних нарядів проста сукня Дороті, матроський костюмчик Ґудзика-Розумника і дрантя Косматого чоловічка виглядали жалюгідно. Але попри це гостей приймали з великою пошаною, і королівська вечеря виявилася по-справжньому розкішною.

Як відомо, лисиці люблять курятину й різноманітну дичину. Тому на столі парував курячий суп, ніздрі лоскотали запахи, які піднімалися від смаженої індички, тушкованої качки, смажених куріпок і перепілок, а ще радували око пиріжки з гусячою начинкою. А оскільки всі страви були чудово приготовані, гості із задоволенням скуштували все.

Після вечері господарі й гості вирушили до театру, де подивилися п’єсу, розіграну лисицями, вбраними в гарні костюми з яскравого пір’я. У ній йшлося про дівчинку-лисицю, яку вкрали і притягли у своє лігво злі вовки. У той момент, коли вовки збиралися убити і з’їсти її, надоспів загін лисиць-солдатів, врятував героїню і перебив усіх вовків.

– Чи сподобалась тобі вистава? – звернувся Король до Дороті.

– Дуже. П’єса нагадала мені одну з байок Езопа.

– Благаю, не згадуй при мені Езопа! – вигукнув Король. – Я ненавиджу його. Він написав багато історій про лисиць, але завжди зображував їх жорстокими і злими. Але ти ж бачиш, які ми насправді ласкаві й добрі.

– Однак у байках Езопа лисиці завжди дуже розумні, навіть мудрі, вони більш проникливі, ніж усі інші тварини, – завважив Косматий чоловічок.

– Так, ми саме такі. І, зрозуміло, маємо знань набагато більше, ніж люди, – з гордістю промовив Король. – Але використовуємо свою мудрість на добрі справи, а не на шкоду іншим. Тож цей противний Езоп просто не знав, про що пише.

Друзі не стали сперечатися з Королем, оскільки розуміли, що він знає лисячу природу краще, ніж люди.

Після вистави всі вирушили назад до палацу і лягли спати на м’які, набиті пір’ям ліжка. Оскільки лисиці добували для прожитку багато дичини, то пір’я вони використовували для одягу й матраців.

Дороті здивувалася, чому інші тварини, що населяють Лисеполь, не носять одяг, на відміну від лисиць. Коли вона запитала про це в Короля, той відповів, що лисиці надзвичайно цивілізовані й культурні.

– Але ви народжуєтеся без одягу і, гадаю, вам він не дуже-то й потрібен, – завважила дівчина.

– А хіба люди народжуються одягненими? – заперечив Король. – Поки людина не досягла певного рівня цивілізації, вона ходила голою. Але з розвитком цивілізації люди стали одягатися дедалі ретельніше й вигадливіше. Кожен намагався одягнутися якомога красивіше, щоб сусіди заздрили йому. Тому цивілізовані лисиці, так само як цивілізовані люди, витрачають багато часу на свій гардероб.

– Мене це не стосується, – завважив Косматий чоловічок.

– Не сперечатимуся, – уважно глянувши на гостя, відповів Король. – Але, може, ви не належите до цивілізованого світу.

Після міцного сну, який надав мандрівникам бадьорості, вони поснідали разом із Королем, а потім розпрощалися з ним.