Жозе Сарамаґо - Сліпота

У цю мить пролунав голос сильний і сухий, голос чоловіка, який звик віддавати накази. Він лунав із гучномовця, що висів над дверима, в які вони увійшли. Було тричі повторене слово «увага», а тоді голос заговорив далі, Уряд жалкує, що йому довелося діяти так енергійно, реалізуючи своє право й виконуючи свій обов’язок захищати населення країни всіма доступними йому засобами від кризи, яку ми переживаємо, опинившись перед чимось подібним до епідемії сліпоти, яку ми попередньо назвали білою хворобою, й у цьому своєму прагненні ми розраховуємо на розуміння й співпрацю всіх громадян, що мають допомогти нам зупинити поширення інфекції, якщо справді йдеться про інфекцію, а не про серію збігів, поки що непоясненну. Рішення оселити в одному приміщенні заражених осіб, а в ближньому, проте відокремленому від першого приміщення, всіх тих, хто перебував із ними в якомусь контакті, було ухвалене лише після дуже поважних роздумів. Уряд глибоко усвідомлює свою відповідальність і сподівається, що ті, до кого звернене це послання, також усвідомлюють як сумлінні громадяни, що ними вони повинні бути, ту відповідальність, яка лягає на їхні плечі, і розуміють, що ізоляція, в якій вони тепер перебувають, є, окрім кількох суто особистих причин, актом солідарності з рештою національної спільноти. Тепер ми пропонуємо вам уважно вислухати інструкції, які будуть зараз зачитані. По-перше, електричне освітлення у вашому приміщенні завжди буде увімкнене, не намагайтеся тягтися руками до вимикачів, вони не працюють, по-друге, намагання покинути приміщення без попереднього дозволу загрожує вам негайною смертю, по-третє, в кожній палаті існує телефон, яким дозволено користуватися, лише замовляючи зовні продукти гігієни та чистоти, по-четверте, інтерновані повинні ручним способом прати свій одяг, по-п’яте, рекомендується вибрати в кожній палаті відповідального, йдеться про рекомендацію, а не про наказ, інтерновані можуть самоорганізуватися в той спосіб, який їм здається найкращим, після того як виконають попередньо названі правила й ті, які ми оголосимо далі, по-шосте, на вході тричі на день роздаватимуться ящики з продукцією, праворуч і ліворуч, відповідно призначені для пацієнтів і для тих, кого підозрюють у тому, що вони заражені, по-сьоме, всі рештки мають бути спалені, причому рештками ми називаємо не тільки залишки від їжі, а й ящики, тарілки та миски, їх виготовлено з матеріалів, які добре горять, по-восьме, спалювання має здійснюватися на внутрішніх подвір’ях будівлі та на обгородженій ділянці, по-дев’яте, інтерновані несуть повну відповідальність за всі негативні наслідки цих спалювань, по-десяте, у випадку пожежі, незалежно від того, буде вона випадковою чи умисною, пожежники її не гаситимуть, по-одинадцяте, так само інтерновані не повинні сподіватися на допомогу іззовні, якщо в їхньому середовищі виникнуть хвороби або безпорядки чи вони почнуть нападати одне на одного, по-дванадцяте, у випадку смерті, що станеться з природних причин, інтерновані повинні будуть закопати труп на задньому подвір’ї, по-тринадцяте, спілкування між крилом пацієнтів і крилом тих, хто підозрюється в зараженні, відбувається в центральному приміщенні будівлі, в тому самому, крізь яке вони сюди увійшли, по-чотирнадцяте, підозрювані на зараження, які осліпнуть, негайно повинні перейти в те приміщення, де перебувають сліпі, по-п’ятнадцяте, цю інформацію ми повторюватимемо щодня, о цій самій годині, щоб ознайомлювати з нею новоприбулих. Уряд і Нація сподіваються, що кожен виконає свій обов’язок. На добраніч.

Коли нарешті настала тиша, в ній виразно почувся голос хлопчика, Я хочу до мами, але він промовив ці слова без будь-якого виразу, ніби автоматичний внутрішній механізм, який вимкнувся на певній фразі, тепер знову увімкнувся й повторив її. Лікар сказав, Накази, які ми щойно вислухали, не залишають сумнівів у тому, що нас ізольовано, але ізольовано в такий спосіб, який вони, либонь, уже випробували на комусь і який не подає надії, що нам дозволять вийти звідси раніше, аніж будуть відкриті ліки проти нашої хвороби, Ваш голос здається мені знайомим, сказала дівчина в чорних окулярах, Я лікар, лікар-офтальмолог, Ви лікар, до чиєї консультації я вчора приходила, це ваш голос, А хто ви така, У мене був кон’юнктивіт, мабуть, я й досі його маю, проте тепер, коли я осліпла, це вже не має значення, А хто той хлопчик, із яким ви розмовляєте, Він не мій син, у мене дітей немає, Учора я оглядав хлопчика зі страбізмом, це ти, запитав лікар, Так, то був я, сеньйоре, відповів хлопець роздратованим тоном людини, яка не любить, коли згадують про її фізичну ваду, й вони мають рацію, бо такі мало помітні вади, як і всякі інші, стають очевидними, коли хтось починає про них говорити, Чи тут є хтось іще, кого я знаю, повернувся лікар до своїх розпитувань, можливо, тут є той чоловік, який прийшов учора до моєї консультації в супроводі дружини, чоловік, який раптово осліп, коли сидів за кермом автомобіля, То був я, відповів перший сліпий, Якщо тут є й інші люди, то нехай вони озвуться й розкажуть, хто вони такі, нам доведеться жити разом невідомо скільки часу, тому нам треба познайомитися між собою. Крадій автомобіля процідив крізь зуби, Так, так, він вважав, що цими словами повідомив досить про свою присутність, але лікар наполягав, Ваш голос свідчить про те, що ви чоловік досить молодий, він не належить тому старому, який приходив до мене з катарактою, Ні, сеньйоре доктор, катаракти в мене не було, А як ви осліпли, Я осліп на вулиці, Як це сталося, Більш нічого я розповісти не можу, я був на вулиці й раптом осліп. Лікар розтулив рота, щоб запитати, чи сліпота цього чоловіка теж має білий колір, але замовк, несподівано зрозумівши, що незалежно від того, якого кольору сліпота в того чоловіка, чорна чи біла, ніхто його звідси на волю не випустить, як і кожного з них. Він простяг тремтячу руку до дружини й перестрів її руку напівдорозі. Вона поцілувала його в обличчя, ніхто більше не міг побачити цей сумний лоб, ці опущені губи, ці мертві, схожі на скляні очі, які вселяли страх, бо здавалися зрячими, але нічого не бачили. Мабуть, настане й моя черга, подумала жінка, можливо, навіть у цю саму мить, перш ніж я закінчу думати те, що думаю, в будь-яку хвилину, схожу на одну з цих хвилин або, може, прокинуся сліпою, чи заплющу очі перед сном, вважаючи, що просто заснула.