Жозе Сарамаґо - Сліпота

Цю брутальну репліку лікар сприйняв як ляпас. Лише через кілька хвилин він опанував себе й розповів дружині про те, як до нього поставилися. Потім, так ніби тільки щойно зрозумів те, що мусив знати давно, сумно промурмотів, Ось із якого тіста нас виліплено, наполовину з байдужості й наполовину з підлоти. І що ж я маю робити. Тільки тепер він зрозумів, що досі марно гаяв час, бо єдиний спосіб надійно передати інформацію куди слід – це поговорити з директором своєї клініки, поговорити як лікарю з лікарем, не звертаючись до бюрократів, а потім нехай він сам запустить у дію кляті зчеплення офіційної влади. Дружина зателефонувала за нього, вона знала напам’ять номер телефону клініки. Лікар узяв слухавку, коли в ній пролунала відповідь, потім швидко промовив, Добре, дуже вам дякую, мабуть, відповідаючи на запитання телефоністки, Як ви себе почуваєте, сеньйоре доктор, бо ми завжди так відповідаємо, коли не хочемо показати себе слабким, кажемо Добре, хоч насправді помираємо, це таке собі внутрішнє перетворення, на яке спроможна лише людська порода. Коли директор узяв слухавку, Що там у вас приключилося, лікар насамперед запитав його, чи він сам-один у кабінеті й ніхто не може підслухати їхню розмову, на телефоністку можна не зважати, їй навряд чи цікаво чути про патологію зору, питання гінекології цікавлять її набагато більше. Розповідь лікаря була короткою, але повною, без ходіння навкруги та навколо, без зайвих і непотрібних слів, і такою клінічно точною, що, відразу збагнувши ситуацію, директор клініки вражено перепитав, Але ви справді тепер сліпий, Абсолютно, У всякому разі, це міг бути просто збіг обставин, а не зараження в його прямому значенні, Я згоден, що прямих доказів зараження немає, але ж ми не осліпли окремо, кожен у своєму домі, не зустрічавшись один з одним, той чоловік прийшов сліпим до мене на консультацію, і через кілька годин я теж осліп, Як ми зможемо знайти того чоловіка, Я маю у своїй консультації його ім’я та адресу, Я туди негайно когось пошлю, Лікаря, Звичайно, когось із наших колег, Вам не здається, що ми повинні повідомити міністерство охорони здоров’я про те, що відбувається, Я вважаю це передчасним, ви тільки уявіть собі, яку тривогу в суспільстві може спричинити таке повідомлення, та й зрештою, нехай йому біс, сліпотою заразитися не можна, Смерть також не заразна, а всі ми помремо, Гаразд, залишайтеся вдома, поки я займуся цією справою, потім я накажу доставити вас сюди, хочу сам обстежити вас, Не забувайте, що я осліп після того, як обстежив сліпого пацієнта, Це ще невідомо, Принаймні маємо переконливу послідовність причини й наслідку, Послідовність ми справді маємо, але висновки робити ще рано, два ізольовані випадки не мають статистичного значення, Ми вже маємо їх більше, ніж два, Я розумію, в якому стані ви перебуваєте, але нам слід уникати песимізму, який може виявитися необґрунтованим, Дякую, Ми ще з вами поговоримо, До побачення.

Через півгодини, коли лікар, долаючи великі труднощі, намагався за допомогою дружини поголитися, задзвонив телефон. Це був знову директор клініки, але його голос тепер звучав зовсім інакше, Ми тут маємо хлопця, який теж осліп несподівано, бачить усе білим, мати каже, що вчора вона приводила сина до вашої консультації, Певно, малий має страбізм лівого ока з елементом розширення, Так, Тоді немає сумніву, що це він, Я починаю тривожитися, ситуація, схоже, вельми серйозна, Повідомте в міністерство, Так, звичайно, я негайно поговорю з управлінням клінік. Через три години, коли лікар і його дружина мовчки снідали й він намагався підхопити виделкою шматочки м’яса, які вона для нього нарізала, телефон задзвонив знову. Дружина пішла взяти слухавку й відразу вернулася, Тебе, з міністерства. Вона допомогла йому підвестися, підвела його до письмового столу й дала йому слухавку. Розмова була короткою. Міністерство хотіло знати прізвища пацієнтів, які відвідували вчора його консультацію, лікар їм відповів, що в історіях хвороби записано всі їхні дані, прізвище, вік, цивільний стан, професію, місце проживання і зголосився супроводжувати тих, кого пошлють їх розшукувати, Не треба, відрубали у відповідь. Телефон комусь передали, й з нього пролунав уже інший голос, Доброго вечора, говорить міністр, від імені уряду дякую вам за ревне ставлення до свого професійного обов’язку, переконаний, що завдяки оперативності ваших дій ми зможемо взяти ситуацію під контроль, а поки що наполегливо прошу вас залишатися вдома. Останні слова були промовлені дуже чемно, але не залишали найменшого сумніву в тому, що це наказ. Гаразд, сеньйоре міністр, відповів лікар, але слухавку на тому кінці дроту вже поклали.