Ліман Френк Баум - Тік-Ток з Країни Оз

Хенк з Бетсі сиділи, міцно притулившись одне до одного, бо їхній пліт був просто кришкою палубного люка, яка відірвалася під час корабельної трощі. Втім, вона надійно утримувала їх обох на хвилях, тож дівчинка і ослик не боялися потонути.

Буря бушувала й після того, як корабель пішов на дно. Блискавка сліпила очі й розрізала чорне від хмар небо, далеко над морем оглушливо гуркотів грім. Хвилі кидалися жалюгідним плотом, граючись ним, як діти гумовим м’ячиком. Бетсі не могла відігнати від себе тужливу думку, що на сотні миль навколо немає нічого, крім води, і жодної живої істоти, крім Хенка.

Очевидно, про те саме думав і ослик, бо ласкаво потерся об Бетсі носом і знову видав своє «І-а!» та ще й таким ніжним голосом, ніби хотів заспокоїти перелякану дівчинку.

– Ти ж захищатимеш мене, правда, Хенку? – жалібно запитала Бетсі, й ослик знову повторив своє «І-а!», даючи зрозуміти що вона може на нього покластися.

Бетсі й Хенк подружилися на кораблі, коли море було спокійним, а буря не подавала жодних ознак своєї майбутньої присутності. У нинішніх трагічних обставинах Бетсі, можливо, вважала за краще мати вправнішого захисника, проте знала напевне: ослик зробить все, що тільки в його ослиних силах, аби врятувати її.

Так, хилитаючись на хвилях, вони пливли всю ніч. На ранок буря почала поступово втратила сили, і, видавши останній слабкий стогін, згасла остаточно. Хвилі припинили шалену хитавицю, і плисти стало легше. Бетсі розтягнулася на плоту й заснула, але Хенк не стулив повік ні на мить: адже він зобов’язався охороняти дівчинку. Ослик примостився біля Бетсі і терпляче охороняв її сон, поки над морем не зійшло сонце.

Його яскраві промені розбудили дівчинку. Вона підвелася, протерла очі й стала вдивлятися в далечінь.

– Ой, дивися, Хенку, там земля! – вигукнула вона.

– І-а! – сумно відповів Хенк.

Пліт швидко наближався до мальовничого узбережжя. «Яка красива країна, – подумалося Бетсі, коли вона побачила на ньому пишні дерева та надзвичайно яскраві квіти.

Пліт, шкрябнувши днищем по піщаній мілині, зупинився. Бетсі легко вибралася на сушу. Ослик рушив за нею.

Сонце світило щосили, а тепле повітря повнилося ароматом троянд.

– Добре було б поснідати, правда, Хенку? – заговорила Бетсі. Опинившись на твердій землі, вона помітно повеселішала. – Квіти, звичайно, пахнуть дивовижно, але ж ними не наїсися.

– І-а! – відповів Хенк і подався до стежки, яка здіймалася вгору по схилу.

Бетсі пішла за ним і, опинившись на вершині пагорба, роззирнулася навколо. Неподалік вона побачила незвичну оранжерею – її кришталеві стіни сліпуче виблискували в сонячному світлі.

– Десь поблизу повинні бути люди, – задумливо сказала дівчинка. – Садівники або ще хтось. Пішли подивимося, Хенку, а то жахливо їсти хочеться.

Вони попрямували до оранжереї, але дійшовши до самого входу так нікого й не зустріли. Двері були відчинені, тож Хенк увійшов першим, щоб запобігти ймовірній небезпеці. Однак і дівчинка від нього не відставала. Її погляду відкрилося настільки дивовижне видовище, що вона вражено завмерла від здивування.

Величезна оранжерея була повністю заповнена розкішними кущами троянд у великих глиняних горщиках. Довгі стебла увінчували незвичні розкішні квітки – по одній на кожному кущі. Вони солодко пахли й переливалися усілякими тонами і відтінками, а в середині кожної троянди виднілося миловиде дівоче личко.

Коли Бетсі з Хенком увійшли до оранжереї, всі троянди у дрімоті схилили свої витончені голівки, прикривши очі. Однак здивований ослик, не втримавшись, голосно прокричав «І-а!». Від його грубого голосу листочки на кущах затріпотіли, троянди підняли голови і сотні здивованих очей втупилися на непроханих гостей.

– Перепрошую, – затинаючись, вимовила Бетсі, почервонівши від збентеження.

– О-о-ох! – в один голос вигукнули троянди – у них вийшло щось на зразок хору з зітхань.

– Який жахливий шум, – додала одна з них.

– Та це просто Хенк, – сказала Бетсі, й, немов підтверджуючи її слова, ослик знову видав гучне «І-а!».

Троянди відвернулися, наскільки дозволяли стебла, і затремтіли так, ніби хтось взявся трясти кущі. Граціозна Мускатна Троянда, задихаючись, промовила: