Тадеуш Доленга-Мостович - Професор Вільчур

Люція стояла нерухомо і з жахом водила за професором очима. Він говорив щось іще, але вона вже не чула цього, повністю охоплена думкою, що він виїде, назавжди виїде, що вона не зможе бачити його щодня, допомагати йому, наглядати за ним, піклуватися про його справи, його здоров’я. Їй стало гірко від усвідомлення того, що він вирішив поїхати і навіть не подумав, який удар це буде для неї. І йому навіть не прийшло в голову, скільки вона страждатиме від такого його кроку. Він не подумав про неї, не взяв її до уваги. Ось і зараз він, схоже, не помічав її. Вільчур швидким кроком по діагоналі перейшов кімнату і сказав:

– Я припустився шаленої помилки, що взагалі звідтам поїхав. Бо й для чого, навіщо, якщо мені там було так добре. Там моє місце, там відпочину від цього міста, там знайду довіру й прихильність. Ось так. У цьому полягає щастя, а якщо не щастя, то у будь-якому разі почуття задоволення, відчуття корисності. Це просто виходить на одне.

Професор говорив про них, говорив про себе, проте жодним словом не згадав про неї. Однак Люція не відносила себе до тих жінок, які легко здаються. Десь у підсвідомості раптом народилося рішення. Наступної миті ця думка знайшла відображення у її словах:

– Я поїду з вами, пане професоре.

Спочатку він не зрозумів.

– Як ви кажете?

Люція чітко повторила:

– Я кажу, що поїду з вами.

– Це ідеально, – зрадів він. – Але я б більше хотів, щоб ви просто приїхали до мене в гості, коли я оселюся там і все влаштується. Ха, я вам там все покажу. Ви побачите, як там красиво і приємно…

– Ні, пане професоре, – перебила Люція його. – Я хочу їхати з вами. Їхати і залишитися з вами там.

Вільчур з недовірою глянув на неї.

– Що за жарти?

– Ніякі не жарти. Я поїду з вами.

– Яка недоречна думка!

– Чому недоречна?

– Ну, як же ви у такому віці на глуху провінцію? Ні, навіть нема про що говорити.

– А я все одно поїду, – стояла на своєму Люція.

Вільчур зупинився перед нею.

– Чи можу я знати, чому? Чому ви маєте туди їхати?

– Допомагатиму вам.

– Але мені не потрібна ніяка допомога.

– Ви говорите неправду. Під час кожної операції потрібна допомога.

Вільчур обурився.

– Для цього не потрібна допомога лікаря. Просто будь-який сільський хлопець чи баба допоможуть.

– Не можу повірити, аби хтось незнайомий з медициною міг бути кориснішим, ніж кваліфікований лікар. А крім того, ви самі сказали, що там буде великий наплив хворих, що вам часто доводилося доручати робити перев’язки комусь некваліфікованому. Я знаю, що можу бути вам користною. Зрештою, і вам також потрібен жіночий догляд. Чому б я не мала їхати? Мене з Варшавою також нічого не пов’язує. Тут мене нічого не тримає.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Як справи, дорогий (англ.). – Тут і далі прим. перекладача .

Мій дорогий (фр.).

До праотців (лат.).

Пане (іт.) .

Правильно mille grazie – сто разів дякую (іт.).

Лікарю (іт.).

Мій дорогий (англ.).

Заклад (фр.).

Вулиця (фр.).

П’ятнадцять (фр.).

Зустріч (фр.).

Високий світ, добірне товариство (англ.).

Так, друже (іт.).

Так точно, саме так (рос.).

Ні, мій пане (нім.).

Ви помиляєтесь (фр.).

Чесно, порядно (англ.).

Репутація (фр.).

Лепорелло – слуга Донжуана з опери Моцарта «Дон Жуан».

Мій дорогий друже (англ.).

Сьогодні (фр.).

Досить (лат.).

Проста людина (лат.).

Як джентльмен (англ.).

Найдорожчий (іт.).