Франц Кафка - Процес (збірник)

Сестра почала грати, батько і мати, кожен зі свого боку, уважно стежили за її рухами. Ґреґор, приваблений музикою, наважився підсунутися трохи ближче, і його голова опинилася у вітальні. Він майже не дивувався, що останнім часом ставився до інших не так, як раніше, коли він пишався своєю уважністю. Але саме зараз він мав більше підстав ховатися, бо через пилюку, яка лежала всюди у його кімнаті і злітала в повітря від найменшого руху, він сам теж тепер був цілковито запилюжений; на спині і по боках у нього були нитки, волосини, рештки їжі, він носив усе це за собою; його байдужість до всього довкола була надто великою, щоб, як він робив колись, лягати на спину по кілька разів на день і тертися об килим. Але попри свій стан він не посоромився просунутися трохи вперед по підлозі вітальні.

Зрештою, на нього ніхто і не звертав уваги. Сім’я перебувала цілком у полоні гри на скрипці, що важко було сказати про квартирантів – спершу вони, запихнувши руки в кишені, підійшли до пюпітра сестри надто близько, зазираючи їй у ноти, що мало би їй заважати, але незабаром, упівголоса перемовляючись, із опущеними головами відійшли до вікна, де залишалися стояти під стурбованим поглядом батька. Тепер і справді могло здатися, що вони розчарувалися у своєму сподіванні почути майстерну і цікаву скрипкову гру, і їм давно набридло те, що вони чули, тож тепер вони мовчки жертвували своїм спокоєм із самої лише ввічливості. Про їхнє роздратування особливо переконливо свідчило те, як саме вони випускали вгору сигарний дим із носів і ротів. Але попри все сестра грала чудово. Її обличчя було схилене набік, а очі уважно і сумовито стежили за рядами нот. Ґреґор проповз іще далі вперед і притиснув голову до підлоги, щоб мати змогу зустрітися з нею поглядом. Чи справді він був твариною, якщо музика так хвилювала його? Йому здавалося, що він бачить шлях до такої бажаної і незнаної йому їжі. Він вирішив проповзти аж до сестри, потягнути її за сукню і натякнути таким чином, що вона могла би приходити зі своєю скрипкою до його кімнати, бо ніхто не цінує її гру так високо, як він. Він не хотів випускати її зі своєї кімнати, принаймні доти, доки сам живий; нехай його страхітлива подобизна врешті стане йому в пригоді; він хотів опинитися одночасно у дверях усіх кімнат і відбиватися від усіх нападників заразом; але сестра повинна залишитися з ним добровільно, а не примусово, нехай вона сяде біля нього на диван, схилить до нього вухо, і він зізнається їй, що збирався послати її вчитися до консерваторії, і що, якби не нещастя, яке з ним трапилося, то ще на Різдво – Різдво, здається, уже минуло? – він сказав би про це всім, не зважаючи ні на які протести. Після такого зізнання сестра вибухнула би плачем, а Ґреґор дотягнувся би до її плеча і поцілував у шию, яку вона, відколи почала ходити на службу, не закривала ні комірцем, ні стрічками.

– Пане Замза! – вигукнув середній квартирант до батька і мовчки, без жодного слова, показав пальцем на Ґреґора, який повільно просувався вперед. Скрипка замовкла, середній квартирант засміявся, спершу просто похитав головою і підморгнув своїм друзям, а потім знову подивився на Ґреґора. Батько вирішив, що перш ніж вигнати Ґреґора, треба заспокоїти квартирантів, хоча вони і не були перелякані, навпаки, здавалося, Ґреґор розважив їх значно більше, ніж гра на скрипці. Батько поквапився до них із розпростертими обіймами і змусив відступати до їхньої кімнати, водночас закриваючи своїм тілом Ґреґора. І тепер вони справді трохи розізлилися, невідомо, щоправда, від чого – від батькової поведінки чи від несподіваного відкриття, що вони мають такого сусіда по кімнаті. Вони вимагали від батька пояснень, махали руками, смикали себе за бороди і надто повільно рухалися до своєї кімнати. За цей час сестра встигла оговтатися від розгубленості через раптово перервану гру, постоявши трохи непорушно з опущеними вниз руками, які тримали скрипку і смичок, і продовжуючи дивитися в ноти, так, ніби вона все ще грала; тепер вона опанувала себе, поклала інструмент на коліна матері, яка сиділа у кріслі і марно намагалася позбутися нападу задухи, її легені інтенсивно працювали; сестра пішла до сусідньої кімнати, куди все швидше наближалися квартиранти під тиском батька. Було видно, як її умілі руки змушували покривала і подушки злітати догори, і складати в акуратні купки. І ще до того, як квартиранти зайшли до кімнати, вона приготувала їм постіль і вислизнула в коридор. Батько, здається, знову цілковито втратив контроль над собою і у нападі своєї впертості геть забув про повагу, яку слід було виявляти до квартирантів. Він усе наступав і наступав, аж поки у дверях кімнати середній пан не тупнув ногою і таким чином не зупинив нарешті батька.