Айзек Азімов - Межа Фундації

З натисканням важеля в кімнаті потемнішало, але майже відразу темряву наповнило якесь тьмяне перлинне світло. Обидві довгі стіни стали спочатку жовтавими, відтак – яскравішими й білішими, і нарешті на них проявилися акуратно видрукувані рівняння – такі малі, що їх нелегко було прочитати.

– Якщо ви не заперечуєте, – сказав Перший Спікер, своїм тоном даючи зрозуміти, що не дозволить жодних заперечень, – ми зменшимо зображення, щоб якомога більше побачити за один раз.

Чіткий шрифт звузився до рядків завтовшки з тріщинку, чорних звивин на перлинному фоні.

Перший Спікер натиснув клавіші на маленькій консолі, вбудованій у підлокітник його крісла.

– Ми перенесемося на початок – у часи Гарі Селдона – і налаштуємо пристрій на маленькі рухи. Ми відрегулюємо його так, щоб за один раз бачити лише десятиліття розвитку подій. Це дає дивовижне відчуття потоку історії і не відволікає деталями. Цікаво, чи ви колись це робили?

– Саме в такий спосіб – ніколи, Перший Спікере.

– Раджу. Це пречудове відчуття. Подивіться, який нещільний чорний візерунок на початку. У перші кілька десятиліть було небагато альтернатив. Однак із часом точки розгалуження експоненційно збільшуються. З обранням конкретної гілки в майбутньому зникала широка матриця інших гілок, інакше все швидко вийшло б з-під контролю. Звичайно, маючи справу з майбутнім, ми мусимо уважно ставитися до того, на зникнення яких імовірностей покладаємося.

– Я знаю, Перший Спікере. – У словах Гендібала з’явилася сухість, яку він не зміг вилучити повністю.

Перший Спікер ніяк не зреагував.

– Зверніть увагу на звивисті рядки червоних символів. Ось шаблон для них. Судячи з усього, вони існують довільно, тому що кожен Спікер здобуває своє місце, додаючи покращення до первинного плану Селдона. Здавалося б, неможливо передбачити, де можна буде легко додати покращення чи де конкретний спікер застосує свої інтереси або вправність. Та все ж я вже давно підозрюю, що змішування чорних ліній Селдона та червоних ліній Спікерів відбувається за суворим законом, що сильно залежить від часу й мало від чого іншого.

Гендібал спостерігав, як минали роки і як чорні та червоні рядки спліталися в ледь не гіпнотичному візерунку. Сам цей візерунок, звичайно, мало що значив. Значення мали символи, з яких він складався.

То тут, то там виникав, випинаючись назовні, яскраво-синій струмочок; він розгалужувався, ставав помітним, а відтак губився в чорному чи червоному.

– Синя Девіація, – вимовив Перший Спікер, і простір між ними заповнила огида, що походила від обох. – Ми фіксуємо її знову й знову та зрештою прийдемо до Століття девіацій.

Воно настало. Можна було точно сказати, коли саме руйнівний феномен Мула миттєво заповнив Галактику, бо Головний Випромінювач раптово заряснів синіми ручаями, що здебільшого починалися і розгалужувалися, а не обривалися, аж доки сама кімната не забарвилася синім, бо лінії потовщали та вкрили стіну дедалі яскравішим забрудненням. (Це було єдине придатне слово.)

Вони досягли свого піка, потім зблякли, потоншали й впродовж століття рухалися разом, аж доки наприкінці нього не перетворилися на тоненьку цівку. Коли століття добігло кінця і План повернувся до чорних та червоних кольорів, стало ясно, що там доклав свою руку Прім Палвер.

Уперед, уперед…

– А це сучасність, – спокійно сказав Перший Спікер.

Уперед, уперед…

Потім лінії звузилися й виник справжній вузол тісно пов’язаних чорних ліній з невеличкими вкрапленнями червоного.

– Це заснування Другої Імперії, – сказав Перший Спікер.

Він вимкнув Головний Випромінювач, і кімнату залило звичайне світло.

– Це був емоційний досвід, – сказав Гендібал.

– Так, – усміхнувся Перший Спікер, – і ви намагаєтеся не визначати цю емоцію настільки, наскільки це для вас можливо. Це не має значення. Дозвольте мені звернути увагу на деякі моменти. Спочатку ви можете помітити, що після часу Пріма Палвера – інакше кажучи, упродовж останніх дванадцяти десятиліть – майже не було Синьої Девіації. Тоді зверніть увагу, що в наступні п’ять століть немає ніяких обґрунтованих імовірностей виникнення девіацій вище від п’ятого класу. Також ви можете помітити, що ми вже почали вносити психоісторичні уточнення в час після заснування Другої Імперії. Як ви, поза сумнівом, знаєте, Гарі Селдон, хоча й був незрівнянним генієм, не був, та й не міг бути всезнавцем. Ми вдосконалили його знання. Нині ми знаємо про психоісторію більше, ніж він, імовірно, міг коли-небудь знати. Селдон завершив свої розрахунки Другою Імперією, а ми ведемо їх далі. Насправді, уже пробачте на слові, цей новий Гіперплан, який охоплює період після заснування Другої Імперії, є здебільшого справою моїх рук, і саме він привів мене на теперішню посаду. Я розповідаю вам усе це, щоб позбавити себе непотрібних дискусій. Як тепер ви можете дійти висновку, що план Селдона не має сенсу? Він без дефектів. Сам лише факт, що він пережив Століття девіацій – з усією належною повагою до генія Палмера, – є найкращим доказом його бездоганності. То в чому ж, молодий чоловіче, полягає та слабкість, що змусила вас заявити, ніби План не має сенсу?