Айзек Азімов - Межа Фундації

Що ж до Пелората, то науковець був сповнений зачудування.

– Чи можете ви повірити, – сказав він, торкнувшись м’яким пальцем корпусу, перш ніж залізти всередину, – що я ніколи й близько не підходив до зорельота?

– Звичайно ж, вірю, якщо ви так кажете, професоре, але як вам це вдалося?

– Чесно кажучи, мій любий дру… тобто мій любий Тревізе, я й не розумію. Мабуть, я був занадто захоплений своїми дослідженнями. Коли вдома є надзвичайний комп’ютер, здатний з’єднатися з іншими комп’ютерами в будь-якій точці Галактики, то, знаєте, якось і не виникає потреби зрушити з місця. Чомусь я очікував, що зорельоти більші за цей.

– Це мініатюрна модель, але однаково вона значно більша всередині, ніж будь-який корабель цього розміру.

– Як таке може бути? Ви смієтеся з мого невігластва.

– Ні-ні. Я серйозно. Це один з перших повністю гравітизованих кораблів.

– Що це означає? Але, будь ласка, не пояснюйте, якщо для цього потрібні глибокі знання з фізики. Я повірю вам на слово, так само як ви вчора повірили мені щодо єдиного виду людей та єдиного світу, звідки вони походять.

– Спробуймо, професоре Пелорат. Протягом багатьох тисячоліть зореплавання ми користувалися хімічними, йонними та гіператомними двигунами, і всі ці пристрої були громіздкі. Старий імператорський флот мав кораблі по п’ятсот метрів завдовжки, де житлового простору було менше, ніж у маленькій квартирі. На щастя, Фундація спеціалізується на мініатюризації, відколи існує, через брак матеріальних ресурсів. Цей корабель – кульмінація. Він використовує антигравітацію, а пристрій, що робить її можливою, майже не займає місця і фактично вбудований у корпус. Якби його не було, нам досі потрібен був би гіператомний…

До них підійшов вартовий зі Служби безпеки.

– Вам час на борт, панове!

Небо вже починало сіріти, хоча до сходу сонця ще залишалося півгодини.

Тревіз озирнувся.

– Мій багаж завантажили?

– Так, депутате, ви побачите, що корабель споряджено всім необхідним.

– Ага, і одягом, який не підійде мені ані за розміром, ані за стилем.

Вартовий усміхнувся раптово й майже по-хлоп’ячому.

– Гадаю, що підійде, – сказав він. – Останніх тридцять або сорок годин мер змусила нас працювати понаднормово, і ми підібрали те, що вам пасує. Не зважаючи на вартість. Послухайте, – він озирнувся, ніби бажаючи упевнитись, що ніхто не помітить цього раптового братання, – ви двоє щасливчики. Це найкращий корабель у світі. Повністю споряджений, за винятком озброєння. Мов сир у маслі купаєтеся.

– Аби не потонути, – відповів Тревіз. – Ну що, професоре, ви готові?

– Із цим – так, – сказав Пелорат і показав квадратну пластину близько двадцяти сантиметрів завширшки в чохлі зі сріблястого пластику. Тревіз раптом зрозумів, що Пелорат тримав її відтоді, як вони залишили його домівку, перекладаючи з руки в руку й ніколи не відкладаючи, навіть тоді, коли вони ненадовго зупинилися поснідати.

– Що це, професоре?

– Моя бібліотека. Вона каталогізована за темами й джерелами і вся вмістилася на одній пластині. Якщо ви вважаєте цей корабель дивом, то як щодо цієї пластини? Ціла бібліотека! Все, що я зібрав! Дивовижно! Дивовижно!

– Так, – сказав Тревіз, – ми мов сир у маслі.

Тревіз був у захваті від «нутрощів» корабля. Конструктори вміло використали простір. Тут була комора із запасом їжі, одягу, фільмів та ігор. Тут був тренажерний зал, вітальня й дві майже однакові спальні.

– Оця, – сказав Тревіз, – мабуть, буде вашою, професоре. Принаймні тут є частотний зчитувач.

– Добре, – задоволено сказав Пелорат. – Який же я йолоп, що так довго уникав космічних польотів. Я міг би жити тут у своє задоволення, мій любий Тревізе.

– Просторіше, ніж я очікував, – із задоволенням сказав Тревіз.

– І двигуни справді в корпусі, як ви казали?

– Пристрої управління там є в будь-якому разі. Нам не потрібно зберігати паливо чи безпосередньо користуватися ним. Ми використовуватимемо запас основної енергії Всесвіту, тож паливо та двигуни тут скрізь. – Він невизначено махнув рукою.

– Що ж, а от тепер у мене виникла думка – а як щось піде не так?

Тревіз знизав плечима.

– Я проходив вишкіл із зореплавання, але не на цих кораблях. Якщо щось буде не так із гравітаційним двигуном, боюся, я нічого не зможу вдіяти.

– Але ж ви можете управляти цим кораблем? Пілотувати його?

– Я й сам зараз себе про це запитую.

Пелорат сказав:

– Ви гадаєте, що це автоматизований зореліт? Чи не може бути так, що ми просто пасажири? Може, ми просто маємо тут сидіти.