Айзек Азімов - Межа Фундації

– Ви що, маєте мене за ідіотку? Звичайно ж, вона залишиться тут.

– Як заручниця?

– Якщо вам подобається це слово, то так. Я волію казати, що ви піддасте себе небезпеці, а моє добре серце хоче, щоб вона залишилася тут, де їй буде комфортно. Дискусій я не допускаю. Ви так само під арештом, як і Тревіз, і я переконана: ви розумієте, що я мушу діяти швидко, перш ніж мине ейфорія, яка нині охопила Термінус. Боюся, що моя зоря скоро закотиться за обрій.

Коделл сказав:

– Щось ви не дуже до нього поблажливі, пані мер.

Мер гмикнула у відповідь:

– З якого дива? Він зрадив друга.

– Це було для нас корисно.

– Так, щойно це сталося. Але наступна його зрада вже може не принести такої користі.

– А чому вона мала б статися?

– Годі вам, Лайоно, – роздратовано сказала Бранно, – не грайтеся зі мною. Кожен, хто демонструє здатність до дворушництва, має завжди бути під підозрою, бо здатен учинити його знову.

– Він може використати цю здатність, щоб знову об’єднатися з Тревізом. Разом вони можуть…

– Ви ж у це не вірите. Хоч який дурний і наївний, Тревіз прямує просто до цілі. Він не розуміє зради й за жодних обставин не довіриться Компорові вдруге.

Коделл сказав:

– Перепрошую, мере, але дозвольте мені впевнитися, що я вловив хід ваших думок. Наскільки ви можете довіряти Компору? Звідки ви знаєте, що він стежитиме за Тревізом і звітуватиме? Ви розраховуєте на те, що страх за дружину його стримає? Або його туга за нею і прагнення повернутися?

– І те, і те – важливий чинник, але я не покладаюся на це повністю. На кораблі Компора буде гіперреле. Тревіз підозрюватиме переслідування і шукатиме цей пристрій. А Компор, як переслідувач, гадаю, не підозрюватиме про стеження і не стане обшукувати корабель. Звичайно, якщо він це зробить і знайде гіперреле, то нам доведеться покладатися на привабливість його дружини.

Коделл засміявся.

– Подумати тільки, а колись мені доводилося вас учити. І яка ж мета переслідування?

– Подвійний захист. Якщо Тревіза спіймають, то, можливо, Компор продовжить його справу й дасть нам інформацію, якої той не зможе дістати.

– Ще одне запитання. Що, як Тревіз якимось робом знайде Другу Фундацію і ми дізнаємося про її існування від нього чи від Компора або матимемо підставу підозрювати, що вона таки існує, незважаючи на смерть обох?

– Сподіваюся, що Друга Фундація таки існує, Лайоно, – сказала вона. – У будь-якому разі план Селдона недовго нам прослужить. Великий Гарі Селдон розробив його в дні занепаду Імперії, коли розвиток технологій майже зупинився. Селдон теж був продуктом свого часу, і якою б геніальною не була його напівміфічна наука психоісторія, вона не могла перевершити свої витоки. Вона точно не сприятиме швидкому технологічному поступу. Фундація досягла цього, а надто за останнє століття. Ми маємо пристрої виявлення маси, про які раніше й не мріяли, комп’ютери, що можуть реагувати на думку, а найголовніше – психічний захист. Друга Фундація вже не може нас контролювати, якщо й була на це здатна. У свої останні роки перебування при владі я хочу стати людиною, яка виведе Термінус на новий шлях.

– А що, як Другої Фундації справді не існує?

– Тоді ми відразу вийдемо на новий шлях.

Неспокійний сон, що зрештою прийшов до Тревіза, тривав недовго. Його плеча вдруге торкнулися.

Тревіз підскочив, сонний та абсолютно нездатний втямити, чому це він опинився в чужому ліжку.

– Що… Що?

Пелорат звернувся до нього, вибачаючись:

– Перепрошую, депутате Тревіз. Ви мій гість і я мушу дати вам відпочити, але тут мер. – Він стояв біля ліжка у фланелевій піжамі й трохи тремтів. Чуття Тревіза пожвавилися до рівня втоми від безсоння, і він усе згадав.

Мер розмістилась у вітальні Пелората, стримана, як завжди. Поруч із нею був Коделл, який злегка тер свої білі вуса.

Тревіз підтягнув свій пояс до належної зручності й подумав, як довго ці двоє – Бранно та Коделл – могли перебувати окремо одне від одного.

Тревіз глузливо зауважив:

– Рада ще не оговталася? Її члени не зацікавилися відсутністю одного з них?

Мер відповіла:

– Так, ознаки життя є, але їх недостатньо, щоб вам була від того якась користь. Я й досі маю владу, щоб змусити вас відлетіти. Вас заберуть до Дальнього космопорту…

– Чому ж не до Космопорту Термінуса, пані мер? Невже мене позбавлять можливості побачити прощальні сльози багатотисячної публіки?

– Бачу, ви відновили свою схильність до підліткової глупоти, депутате, і це мене тішить. Вона присипляє те, що могло б обернутися явним нападом мук сумління. З Дальнього космопорту ви з професором Пелоратом тихо вирушите в подорож.