Ольга Кобилянська - В неділю рано зілля копала

Здесь есть возможность читать онлайн «Ольга Кобилянська - В неділю рано зілля копала» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. ISBN: , Жанр: literature_20, Исторические любовные романы, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

В неділю рано зілля копала: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «В неділю рано зілля копала»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Повість Ольги Кобилянської (1863–1942) «В неділю рано зілля копала» – один з найкращих творів видатної української письменниці. Вона створена за мотивами відомої народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Однак авторка збагатила її новими деталями, які дають змогу глибше проникнути у внутрішній світ героїв. Тож трагічна історія кохання хлопця до двох дівчат, яке робить нещасними всіх, набула глибшого, філософського звучання й узагальнення. Письменниця спонукає читачів до роздумів про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про їхній вплив не тільки на власне життя, а й близьких.

В неділю рано зілля копала — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «В неділю рано зілля копала», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Убили!!

Їй темніє в очах, в ухах дзвонить, потім стає якось так слабо… гаряче… глухо… гине.

Нараз хтось шарпає її, підносить.

– Не спиш вже, жінко? Не спи!

Насилу розтулює очі, вдивляється вперед себе, опам’ятовується. Над нею схилена висока постать якоїсь немолодої жінки, мабуть, якоїсь пані чи щось, а коло неї якісь люди: жінки й чоловіки.

Жінка чи пані в чорно заповитій голові, сама бліда і худа, дивиться милосердно на неї і говорить:

– Вставай і ходи зі мною. Будеш в мене. Ти хора. Лежала тут більше як добу. Мої люди запровадять тебе помалу до моєї хати.

Мавра все ще добре нічого не розуміє, але слухає і намагається встати.

Цікаво приглядалися присутні, особливо жінки, нещасливій покиненій, що лежала, мов підстрілена велика птаха, з чудовими, невимовне смутними, як ніч чорними очима, а коло неї порозкидане лахміття, якась одіж і між ними тут і там золоті червоні. Сама вона, хоч молода і гарна, та тепер бліда, з розбурканим довгим чорним волоссям, що розсипалося по плечах та грудях, майже страшна.

– Де мої люди – цигани? – питає слабим голосом з чужим виговором.

– Відай, покинули тебе, – пояснює висока марна жінка в чорній одежі, що хоче нею заопікуватися. – Відай, покинули тебе.

Мавра отворяє широко очі, а коло уст задрижало плачем.

– Коли? – питає.

– Недавно, здається. Межи ними зчинилася бійка за якусь крадіж, як розказували, між тим поранено одного чоловіка – цимбаліста, а відтак, розділившись по своїх фірах, від’їхали вночі, що й ніхто не бачив. Тебе надибали ще вчора ввечері люди, що прийшли нині зранку до мого млина, але я не могла сама скорше забрати тебе до себе, аж ось нині. До того ти спала. Страшним сном спала ти, як мертва. Що тобі було?

– Не знаю, – відказує Мавра і дивується, роззираючися майже блудним оком по чужих для неї людях, а далі, згадавши дитину, заливається наново гіркими сльозами. Плаче і підіймає, благаючи, до них руки і говорить щось чужою незрозумілою для людей мовою.

Та тут же перериває її Іваниха Дубиха, бо се вона сама була, і підносить її з поміччю людей догори.

– Куди поїхали мої люди? – питає хора.

Ніхто не знав. Здається, в Угорщину.

А де ділася її дитина?

Також не знали. Вона мала дитину?

Так. Сина. Білого. Перша її дитина. Вона жінка Раду, самого старшини циганів. Чи її люди забрали дитину з собою? Не знали. Не гадали нічого. Так само, як і не виділи. По бійці зараз вночі зникли…

То, може, убили її дитину?

Ні. Не знали.

О, певно, убили!

Ні. Не чули. Лиш чоловіка одного в бійці, чули, що старшина мало що не вбив.

– О Раду! – вистогнала Мавра, заломлюючи руки. І розплакалася наново. – Він, певно, і дитину вбив.

Ні. Не знали. Не знали і не припускали, щоб невинну дитину вбити.

– О Раду! – знов лиш зойкнула Мавра і розхлипалася вголос. – Він страх який недобрий, розлютившись раз. – Відтак додала: – То хіба від неї дитину вкрали і утікли?

Може. Також не знали.

О, певно, що лиш так, коли зникли, неначеб їх земля пожерла. То певно, що вкрали. Вони все так робили… і по утраті своєї дитини вона Раду пізнає.

– Може, – відповіли люди. Чи не бачив ніхто тої дитини?

Не бачив.

Біла була.

Може. Не знали.

– Біла, біла була! – майже скричала.

Не знали.

Вона розплакалася ще більше, а люди безпомічно мовчали. Мовчали, неначе не хотіли зрадити якоїсь тайни, а може, й не хотіли казати, щоб не ранити звісткою серця нещасливої, а може, просто не знали.

Завели молоду осиротілу циганку крок за кроком в хату Іванихи Дубихи і там вона остала.

* * *

Чому хотів Раду Мавру вбити, а радше, на її думку, на ній помстився, вона призналася лиш Іванисі Дубисі, і Іваниха її задержала в себе.

В два місяці по смерті чоловіка Іванихи Дубихи знайшлася в неї, хоч не молода вже була, дитина, маленька Тетянка, і Мавра її доглядає. Сама Іваниха, повдовівши, має в господарстві і в млині багато праці і клопотів, а коло одніської її дитини, над якою дрижить, яка становить тепер одиноке її щастя, треба їй все когось мати. Мавра, обезсилена, не годна тяжко робити, відшукувати людей своїх теж тепер не в силі, тож нехай, – казала циганці, – остане в неї, доки хоче, а тут, де різні люди приходять, може, й за дитину свою що вчує, розвідається. А може, вернуть ще й її люди – по неї, то тут, у млині, вона найскорше зачує про те.

Мавра послухала. Зосталася.

Однак не довго видержала в тихій вдовичиній хаті під горою Чабаницею. Сиділа, доки до сил не прийшла, але подужавши, кинулася в околицю своєї дитини шукати та розвідуватися про людей своїх. Ходила, блукала тижнями, місяцями, мов голодна та вовчиця, а врешті вернула. Марна, бліда, без краплі крові в молодих устах, з понурими смутними очима, і знов зажила в Іванихи Дубихи.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «В неділю рано зілля копала»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «В неділю рано зілля копала» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Вознюк - Ольга Кобилянська
Володимир Вознюк
Ольга Кобилянська - Апостол черні
Ольга Кобилянська
libcat.ru: книга без обложки
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Царівна. Вибрані твори
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Ніоба
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Людина
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Людина (збірник)
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Апостол черні. Книга 1
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Valse melancolique
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Через кладку
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Битва
Ольга Кобилянська
Отзывы о книге «В неділю рано зілля копала»

Обсуждение, отзывы о книге «В неділю рано зілля копала» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x