Franz Kafka - Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

– Звичайно, – сказав К. – Але ще ясніше я усвідомлюю, що тут коїться страшенне неподобство зі мною, а точніше, із самим законом. І я зумію захистити себе від цього.

– Як ви збираєтеся це робити? – запитав староста.

– Цього я не можу вам сказати, – відповів К.

– Я не хочу виглядати влізливим, – сказав староста. – Але дозволю собі нагадати, що в моїй особі ви маєте, – я не скажу друга, бо ми зовсім чужі одне одному, – але до певної міри ділового партнера. Я не дозволю тільки одного: щоб вас зарахували землеміром, а в усьому решта ви завжди можете на мене розраховувати, ясна річ, у невеликих межах моїх повноважень.

– Ви постійно говорите про те, – сказав К., – що мене потрібно зарахувати на посаду землеміра, але ж мене вже зарахували. Ось вам, будь ласка, лист Кламма.

– Лист Кламма, – сказав староста. – Він цінний і важливий завдяки підписові Кламма, який виглядає справжнім, та що стосується всього решта, хоча я не наважуюсь самостійно висловлюватись із цього приводу. – Міцці! – вигукнув він, а потім: – Що ви там робите?

Помічники і Міцці, яких так надовго випустили з поля зору, здається, так і не знайшли потрібний документ, тому хотіли запхнути всі папери назад до шафи, але це їм не вдалося, бо безладно розкидані документи не влазили. Тому вони придумали вихід, – мабуть, ідея належала помічникам, і тепер вона втілювалася в життя. Вони поклали шафу на підлогу, запхнули до неї всі папери, потім разом із Міцці сіли на дверцята шафи і тепер повільно натискали на них.

– Отже, документ не знайдено, – сказав староста. – Шкода, але ви вже знаєте суть справи, тож документ нам нібито без потреби, хоча його, ясна річ, неодмінно буде знайдено, швидше за все, він у вчителя, у нього ще багато різних паперів. Підійди, будь ласка, ближче зі свічкою, Міцці, і прочитай мені цього листа.

Міцці підійшла, – вона виглядала ще сіріше й непомітніше, коли сиділа на краєчку ліжка і притискалась до свого повнокровного чоловіка, який її міцно обнімав. У світлі свічки було видно тільки її маленьке обличчя, чіткі й суворі риси якого трохи пом’якшив час. Вона зазирнула в лист і шанобливо склала руки. «Від Кламма», – сказала вона. Вони разом прочитали листа, а потім трохи пошепотілися, цієї миті помічники голосно вигукнули: «Ура!», бо їм нарешті вдалося зачинити дверцята шафи, і Міцці мовчки подивилася на них із вдячністю, а староста сказав:

– Міцці цілком поділяє мою думку, а отже, я можу сміливо її висловити. Цей лист не вважається ніяким офіційним документом, а лише звичайним приватним листом, що можна абсолютно чітко визначити за самим звертанням «Шановний пане!». Крім того, там немає жодного слова про те, що вас зарахували на посаду землеміра, а йдеться загалом про службу для графа, хоча й про це не сказано нічого конкретного, а лише те, що вас зарахували «як вам відомо», а це означає, що відповідальність за ваше зарахування несете ви самі. Нарешті, в службових справах вас скеровують до мене, старости, як безпосереднього керівника, який повинен повідомити вам усі деталі, і це загалом уже зроблено. Для людини, яка вміє читати ділові папери, а внаслідок цього краще розуміється й на приватній кореспонденції, тут усе сказано дуже чітко. А те, що ви, чужинець, цього не бачите, мене також не дивує. Загалом лист означає тільки те, що Кламм збирається опікуватися вами особисто в разі вашого зарахування на графську службу.

– Пане староста, – сказав К. – Ви так добре прокоментували цього листа, що з нього не залишилося майже нічого, окрім підпису на порожньому аркуші паперу. Хіба ви не помічаєте, що цим принижуєте особу Кламма, до якої намагаєтеся показати велику повагу?

– Ви неправильно мене зрозуміли, – сказав староста. – Я не спотворюю зміст цього листа і не применшую його вагомості, навпаки. Приватний лист Кламма, ясна річ, набагато вагоміший, аніж офіційне розпорядження, але того змісту, який ви намагаєтеся йому приписати, цей лист не має.

– Ви знаєте Шварцера? – запитав К.

– Ні, – відповів староста. – Може, ти знаєш, Міцці? Теж ні. Ні, ми не знаємо.

– Це дивно, – сказав К. – Це син помічника каштеляна.

– Шановний пане землемір, – сказав староста. – Я не можу знати синів усіх помічників каштелянів.

– Добре, – сказав К. – Тоді ви мусите повірити мені на слово. Так от, із цим Шварцером у мене трапилася суперечка ще в день мого прибуття. Він зателефонував до помічника каштеляна на ім’я Фріц і отримав довідку, що мене зарахували на посаду землеміра. Як ви поясните цей факт, пане староста?