Ольга Кобилянська - Ніоба

Здесь есть возможность читать онлайн «Ольга Кобилянська - Ніоба» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2021, ISBN: 2021, Жанр: literature_20, foreign_prose, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ніоба: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ніоба»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик української літератури, авторка модерної прози. Її творча спадщина велика й різноманітна.
Трагічну долю героїні грецького міфу Ніоби та її дітей переспівували на свій лад чимало митців ще від античних часів. Ольга Кобилянська пояснювала свою зацікавленість цією історією тим, що «… описана мною „Ніоба” існувала справді, і всі її діти були нещасливі… Ніобу знала моя мати особисто, а кількох з її дітей я також». У повісті уособленням горя та страждань є дружина священника Анна Яхнович. Їй не дає спокою думка, чому щастя обійшло її дванадцятьох дітей. Зрештою вона доходить висновку, що в усьому винна заздалегідь визначена неминучість. Однак читач має змогу ухвалити власне рішення.

Ніоба — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ніоба», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Все, що нам життя в своїм бігу дає, все воно не те, що нам дійсно потрібне, а, звичайно, щось інше. Тільки тоді, коли нашу житьову енергію вже зламано, і ми наново свою долю перебудувати не годні, – кидає воно нам квітки на груди, мов на розраду за наші гіркі розчарування. Слухайте, мамо!

Мати слухала.

– Одного разу зібралося, – оповідав далі, – в їх домі численне товариство, і гості бавилися до того, що розгулялися.

Дівчина, про котру він згадував, не гуляла, відмовляючись, що гуляти не вміє, і вступила до сусідньої кімнати, де якраз непомічений знаходився він. Він підсунув їй крісло і дивився мовчки хвилину на неї. Вона мала щось симпатичного в своїх рисах для нього, щось тонкого і доброго, хоча, по правді, не можна було її гарною назвати. Лиш очі її він любив, хоч і вони завсігди проти нього зоріли, неначе з хорої душі, щó він їй не раз говорив, а вона його за те висміювала.

Нараз, без усяких інтродукцій, ставить йому таке питання:

Чи вам щось важить одвертість жінки?

Він здивувався на таке питання.

Ну, як же? Так, чи ні? – спитала, звертаючи свої милі оченята на його уста.

Ну, – відповів він, ухиляючися від прямої відповіди, – власне, мало що поклав би на те. Жінка не буває ніколи одвертою, хіба в дуже рідких і критичних моментах. Звичайно вона удає, бо акторство лежить в її натурі.

Може, правда й на вашому боці, – відповіла вона задумано, одвертаючи очі від нього, а відтак сказала: чи думаєте, Йосипе, що воно мусить так бути, що тільки мужчині вільно про свою любов заявляти жінці, тим часом коли їй це не личить?..

Ні, відповів він, я цього не думаю, тільки воно не в звичаю, щоб…

«Порядні», – впала вона йому іронично в слово.

Так, – говорив він далі, бодай в звичайному розумінню слова, «порядні» жінки це робили. І воно може, з деяких причин, і ліпше так. Великим, значним жінкам, це, щоправда, сказати б минається безкарно. Вони це нам, як історія іноді учить, доводили. Але такі жінки відповідали і відповідають взагалі самі за себе і за свою «добру славу». Для звичайних же смертельних, воно, справді, ліпше так, як тепер буває. Але, – перебив він враз сам себе, глянувши мимоволі на її ніжне серйозне лице, – чому ви так питаєте? Чи маєте замір якому мужчині свою любов виявити? (Тут усміхнувся, хтозна чому, вимушено).

І вона усміхнулася. Але відтак спитала, та цим разом уже цілком поважно:

Чи думаєте, Йосипе, що така річ має принизити честь дівчини?

Ні, – відповів він, – цього б я не сказав. – Честь – ні. Але в кожному разі – гордість її. Вона цим виступає проти звичаю, а в деякому розумінню й проти виховання; тому все-таки такий крок упокорює її. Але такий вчинок, на мою думку, позбавляє її чести. В моїх очах такого роду упокорення – то щось гарне й велике; розуміється, коли воно походить від шляхетної жінки, яку власне маємо на думці. Мені уявляється воно так, неначеб вона клала йому букет білих лілій до ніг.

Які він може підняти, або ні, – відповіла дівчина живо, швидко спускаючи погляд.

Цілком слушно. – Він гадає, що таке упокорення гідне пошанування; тільки правдива й велика любов може так покоритися. Поверховне чуття завсігди викликає опір і примхи. – Але скажіть мені, мила дівчино, – спитав її після того, – чи хочете ви такий крок учинити?..

Вона відвернула свій погляд від його, і почала щось неначе по столі очима шукати.

Я б це вчинила, бо любов зовсім не є щось страшне, як її часто уявляють. Але мужчина, бачите, – сказала, – що його я маю на думці, той мужчина мені забоязкий, щоб міг прийняти таке виявлення. Подумайте собі тільки: він має семиголову змію за жінку, котра його з природи чудово успособлену душу мучить і нищить і той боягуз не має ніколи настільки відваги, щоб покарати її хоч один раз.

Він пильно подивився на неї. Вона ж не могла тут його на думці мати!.. Одначе вона мала справді на думці його. При останніх своїх словах зблідла так сильно, неначеб з її лиця зникла остання краплина крови.

Що вчинили б на місці того чоловіка ви? – спитав він її, замість усякої відповіді.

Я?.. Я б їй за кожний раз після зневаги, що ображала б мою честь і гідність, відбила одну з її зміїних голів!

При тих словах дівчина махнула, спалахнувши очима, так сильно рукою, що коло нього мов холодом повіяло.

Так! – вона відітхнула глибоко, неначеб у тій хвилі відбила одну зі зміїних голів. І постоявши ще хвилину непорушно на місці, вони дивилися протягом тої хвилини розгорілими очима одно на одне.

Далі обізвалася вона ледве чутно.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ніоба»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ніоба» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Володимир Вознюк - Ольга Кобилянська
Володимир Вознюк
Ольга Кобилянська - Апостол черні
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Царівна. Вибрані твори
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Людина
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Людина (збірник)
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Апостол черні. Книга 1
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - В неділю рано зілля копала
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Valse melancolique
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - У неділю рано зілля копала
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Битва
Ольга Кобилянська
Ольга Кобилянська - Аристократка
Ольга Кобилянська
Отзывы о книге «Ніоба»

Обсуждение, отзывы о книге «Ніоба» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x