Ґабриеле Д'аннунціо - Насолода

– Отже? Отже? Завтра, чи не так?

Андреа не міг подолати відразу. Він притискав руку до свого боку, аби показати, що йому не до вподоби така фамільярність. Коли увійшов барон ді Санта-Марґеріта, він вивільнив руку, сказавши:

– Мені треба поговорити з бароном ді Санта-Марґеріта. Пробачте, графе.

Барон зустрів його такими словами:

– Усе залагоджено.

– Гаразд. О котрій годині?

– О пів на одинадцяту, на віллі Шарра. Шпага й рукавички. Битва на смерть.

– А хто інші двоє?

– Роберто Кастельдьєрі і Карло де Соза. Ми домовилися швидко, без зайвих формальностей. Джанетто вже попередив своїх секундантів. Ми послали акт про сутичку в клубі без зайвих дискусій. Я раджу тобі не лягати спати надто пізно. Ти, певно, почуваєшся стомленим.

З бажання похизуватися, вийшовши від Джустиніані, Андреа пішов до мисливського клубу й сів грати в карти з неаполітанськими спортсменами. Десь близько другої ночі його застав там барон Санта-Марґеріта і, примусивши покинути стіл, захотів пішки провести його до палацу Дзуккарі.

– Любий друже, – докоряв він йому дорогою, – ти надто зухвалий. У подібних випадках необачність може стати фатальною. Щоб зберегти бадьорість, дуелянт повинен дбати про себе так, як дбає добрий тенор, щоб зберегти голос. Зап’ясток не менш делікатний, аніж гортань, суглоби ніг не менш чутливі, аніж голосові зв’язки. Ти зрозумів? Механізм відчуває найменші порушення; інструмент зношується, не підкоряється йому більше. Після ночі кохання або гри чи оргії навіть удари Камілло Агріппи не могли бути прямими, а удари захисту – ані точними, ані швидкими. Досить помилитися на один міліметр, щоб одержати три дюйми заліза в тіло.

Вони дійшли до вулиці Кондотті й побачили у глибині площу Іспанії, освітлену повним місяцем, білі сходи й високу церкву Трінітá-деї-Монті у м’якому голубому сяйві.

– Ти, звичайно, – провадив далі барон, – маєш великі переваги над своїм супротивником. З-поміж них – холоднокровність і знання місцевості. Я бачив, як у Парижі ти бився з Ґаводаном. Пам’ятаєш? То була чудова дуель. Ти фехтував, як бог.

Андреа засміявся від задоволення. Похвальні слова про ту знамениту дуель наповнили його серце гордістю, а його нервам додали сил. Його рука, інстинктивно стискаючи палицю, спробувала повторити знаменитий удар, який проколов руку маркіза ді Ґаводана 12 вересня 1885 року.

– То була, – сказав він, – «відбита терца» й удар «лезо».

А барон провадив:

– Джанетто Рутоло стріляє не дуже влучно; але на фехтувальній доріжці – він добрий майстер. Щоправда, бився він лише один раз, із моїм кузеном Кассібіле, й закінчив погано. Він надто зловживає позиціями «один, два» й «один, два, три», коли атакує. Тобі допоможуть позиції «зупинка в часі», а особливо «поворот праворуч». Мій кузен проткнув його саме в другій позиції, під час другої атаки. Ти вмієш добре витримувати ритм. Але мусиш пильнувати й зберігати почуття міри. Було б добре, якби ти не забував, що перед тобою чоловік, у якого, як кажуть, ти відбив коханку і на якого підняв батіг.

Вони вийшли на площу Іспанії. Басейн біля водограю булькотів хрипко й неголосно, виблискуючи під місяцем, який світив із висоти католицької колони. Четверо чи п’ятеро екіпажів стояли в ряд із запаленими ліхтарями. З вулиці Бабуїно долинав дзвін бубонців і глухе тупотіння, як ото буває, коли поблизу пересувається отара овець.

Біля підніжжя сходів барон попрощався.

– До завтра. Я прийду за кілька хвилин дев’ята з Людовіко. Ти завдаси двох ударів, щоб розім’ятися. Про лікаря подбаємо ми. Іди й добре виспися.

Андреа пішов сходами вгору. На першому майданчику зупинився, приваблений дзвоном бубонців, який наближався. Він і справді почував себе трохи стомленим і трохи сумним – у глибині душі. Після гордості, яку він пережив і яка збурила йому кров під час розмови про науку ближнього бою і після спогаду про свою хоробрість, його опанувало щось подібне до тривоги, не дуже виразної, змішаної із сумнівом та невдоволенням. Нерви, надто напружені в цей бурхливий і тривожний день, тепер розслабилися завдяки лагідності весняної ночі. Навіщо він – без пристрасті, з чистої примхи, з чистого марнославства, з нахабства – розбудив ненависть і біль у душі іншого чоловіка? Думка про жахливі страждання, які мав пережити його суперник у таку лагідну ніч, пробудила в ньому майже почуття жалю. Образ Елени блискавкою промайнув у його серці. Він подумав про біль, який пережив рік тому, коли її втратив, про ревнощі, гнів і розпач, які було годі собі уявити. І тоді ночі були світлі, спокійні, насичені пахощами – але як вони гнітили його душу! Він набрав повні груди повітря, вдихаючи пахощі троянд, що розквітали в маленьких садах обабіч від нього. І подивився вниз на площу, куди саме вийшла отара.