Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Щодо історії у властивому розумінні слова, я особливо займався нею, працюючи над «Досвідом про революції». Завдяки вивченню рукописів із зібрання Кемдена я прилучився до звичаїв і установлень середніх віків. Зрештою, мій страхітливий рукопис про натчези на дві тисячі дев’яносто три сторінки ін-фоліо містив усі описи природи, які могли мені знадобитися для «Генія християнства»; можна було скільки завгодно черпати з цього джерела, як я це вже робив, працюючи над «Досвідом».

Я написав першу частину «Генія християнства». Добродії Дюло, які стали видавцями французького духівництва, що емігрувало, узяли на себе публікацію. Перші аркуші першого тому було надруковано.

Працю, розпочату за таких обставин у Лондоні 1799 року, було завершено тільки в Парижі 1802 року: я розповів про це в різних передмовах до «Генія християнства». Весь той час, коли творив, мене трусила пропасниця: нікому не дано осягнути, що означає одночасно виношувати в своєму мозку, у своїй крові, у своїй душі такі творіння, як «Атала» і «Рене», і, в муках народжуючи цих полум’яних близнят, обдумувати наступні частини «Генія християнства». До того ж мене не покидав і розпалював спогад про Шарлотту, і для довершення справи мою захоплену уяву збуджувало жадання слави, що спалахнуло вперше. Жадання це народилося з синівської любові; я хотів, щоб книга моя набула розголосу, який досяг би останнього пристановища матусі, й ангели передали їй мій священний спокутний дар.

Оскільки одні заняття спричиняють інші, я не міг цілком поринути у вивчення французьких праць, обійшовши при цьому увагою літературу і людей тієї країни, де жив; я заглибився в ці нові розшуки. І вдень і вночі я читав, писав, брав у велемудрого священика абата Капелана уроки староєврейської мови, трудився в бібліотеках і радився з освіченими людьми, блукав полями і луками в товаристві моїх невідступних мріянь, приймав і віддавав візити. Якщо можна сказати, що майбутнє є оберненим наслідком подій минулого, то я, очевидно, міг би передбачити бурхливу і гучну популярність моєї книги вже за тим неймовірним кипінням мого розуму і трепетом моєї музи.

‹Публічне читання нарисів «Генія» в Лондоні; захоплений лист відомого вільнодумця шевальє де Панá авторові›

Незакінчене видання «Генія християнства», зроблене в Лондоні, дещо відрізнялося порядком викладу від видання, що побачило світ у Франції. Консульська цензура, що незабаром стала імператорською, як з’ясувалося, запопадливо дбала про репутацію монархів: королівська персона, її честь, її чеснота були їй дорогі наперед. Поліція Фуше вже бачила, як спускається з неба білий голуб зі священною посудиною, символ чистоти помислів Бонапарта і безгрішності революції. Правовірні християни з ліонських республіканських процесій змусили мене вилучити розділ «Королі атеїсти» і розкидати його параграфи по всій книзі.

‹Смерть дядька Шатобріана, пана де Біде›

‹Нотатки про англійську словесність›

Я починав звертати очі до рідної землі. Сталася велика революція. Бонапарт, ставши першим консулом, за допомогою деспотизму почав відновлювати порядок; багато вигнанців поверталися; вище товариство особливо поспішало, сподіваючись урятувати залишки своїх багатств: вірнопідданість гинула з голови, тим часом як серце її ще билося в грудях декількох напівроздягнених провінційних дворян. Пані Ліндсей поїхала; вона писала панам де Ламуаньон, щоб вони теж поверталися; вона переконувала пані д’Агессо, сестру панів де Ламуаньон, також перетнути Ла-Манш. Фонтан кликав мене до Парижа, щоб закінчити там друкування «Генія християнства». Я не забув батьківщину, однак не мав анінайменшого бажання туди повертатися; мене стримували боги більш могутні, ніж скрині отчого дому; у Франції у мене не залишилося ні майна, ні притулку; вітчизна стала для мене кам’яним лоном, соском без молока: мене не чекали там ні мати, ні брат, ні сестра Жюлі. Люсіль була ще жива, але вона вийшла заміж за пана де Ко і носила інше ім’я; з моєю молодою вдовою мене пов’язував лише шлюб, що тривав кілька місяців, нещастя та восьмирічна розлука.