У міру наближення до Гейдельберґа кам’янисте русло Неккара розширюється. Поглядам відкриваються міський порт і саме місто, чий вигляд сповнений спокою. Вдалині, над суходолом, широко розкинувся обрій: здається, ніби річку перегороджує загата.
Тріумфальна арка з червоного каменю повідомляє про в’їзд до Гейдельберґа. Ліворуч на пагорбі височіють руїни середньовічного замку. Звичайно, уламки готичних споруд мальовничі і втілюють у собі деякі народні традиції, проте насправді цікаві вони тільки народам, що їх створили. Що французові до всіх цих німецьких царедворців, до всіх цих дебелих, білотілих, блакитнооких принцес? Йому куди дорожча Свята Женев’єва Брабантська. У цих уламках нового часу немає нічого від народів нового часу, хіба що християнська зовнішність і феодальний характер.
Не так стоїть справа з пам’ятниками Греції та Італії; вони належать всім народам, у них – витоки людської історії, їх письмена зрозумілі всім освіченим людям; саме сонце в тих краях світить інакше. Навіть руїни оновленої Італії цікаві всім, бо мають на собі ознаку мистецтв, а мистецтва належать до царини суспільної. Вже майже померкла фреска Доменікіно або Тиціана, обернутий на руїну палац Мікеланджело або Палладіо викликають скорботу людського духу в усі часи.
Визначною пам’яткою Гейдельберґа є гігантська бочка – Колізей п’яниць; утім, жоден християнин не розлучився із життям у цьому амфітеатрі рейнських Веспасіанів; з розумом – так, невелика втрата.
За Гейдельберґом пагорби праворуч і ліворуч від Неккара відступають, і мандрівець виїжджає на рівнину. Дорога в’ється по невисокому насипу над полями пшениці між двох рядів побитих вітром вишневих і горіхових дерев, які «образи терплять тут від рук людей прохожих» (Буало).
Біля в’їзду до Мангайма росте хміль, довгі сухі підпорки якого тепер лише на третину висоти обвиті гнучкими стеблами. Юліан Відступник написав чудову епіграму проти пива; абатові де Ла Блеттрі належить досить витончене наслідування їй:
Ти – Вакх несправжній. В тім
Мені порукою правдивий Вакх…
…
Хай галл не від вина такий веселий,
Сік колосків шумує в голові:
Дитя Церери славить він,
А я – дитя Семели.
Кілька садів, отінені вербами прямі бульвари утворюють зелене передмістя Мангайма. Будиночки в місті здебільшого двоповерхові. Головна вулиця широка, з рядом дерев посередині: Мангайм – ще одна полегла фортеця. Я не люблю підробок: тому я ніколи не купував мангаймське золото, але, судячи з пережитих мною лих, я, безперечно, володію золотом тулузьким: а я, як ніхто, шанував храм Аполлона.
‹Рейн; шлях Пруссією›
10
Французька земля. – Арабески. – «У мій кашкет, будь ласка». – Мец. – Погляд на мою родину і моє життя. – Подарунок дітей-вигнанців. – Верден, Вальмі. – Шалон. – Долина Марни
4 і 5 червня 1833 року
Кордон я перетнув між Саарбрюкеном і Форбаком; Франція зустріла мене непривітно: спочатку мені трапився безногий каліка, потім людина, яка пересувалася на руках і колінах, волочачи за собою ноги, немов два криві хвости чи двох дохлих змій, потім показався повіз, а в ньому – дві чорні зморщені бабусі – авангард французьких жінок. У прусської армії були причини відступати.
Але пізніше я зустрів молодого гарного піхотинця з дівчиною; солдат штовхав перед собою тачку дівчини, а та несла люльку і шаблю служивого. Віддалік інша дівчина йшла за плугом, а літній землероб поганяв биків; ще далі старий просив милостиню для сліпої дитини; ще далі височів хрест. У селі дюжина дитячих голівок у вікні недобудованого будинку була схожа на ангелів у славі. Ось дівчинка сидить на порозі халупи: незапнута, світле волосся, замурзане личко, невдоволена гримаса через холодний вітер; під рваним полотняним платтячком видно білі плічки; обхопивши руками коліна, вона дивиться на все, що відбувається навколо, з цікавістю пташки: Рафаель привласнив би її образ, зробивши ескіз, а я з радістю викрав би в матері її саму.
При в’їзді у Форбак вас зустрічає зграя вчених собак: дві найбільші запряжені у візочок з цирковими костюмами, п’ять чи шість інших, різного зросту і масті, з різними мордами і хвостами, проводжають багаж, кожна зі шматком хліба в зубах. Два суворі дресирувальники, один з великим барабаном, другий з порожніми руками, стежать за зграєю. Вперед, друзі мої, обійдіть землю навколо, як я, щоб пізнати народи. Ви так само міцно займаєте своє місце у світі, як і я; ви варті собак моєї породи. Капелюх набакир, шпага при боці, хвіст трубою; ну ж бо, простягніть лапу Діані, Мірзі, Мирні, потанцюйте ради кісточки чи штурхана, як це робимо ми, але не здумайте пускатися в танок ради короля!
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу