Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

А що тим часом відбувалося в Парижі?

Я знайомлю вас із зворотним боком подій, про який історія умовчує; її цікавить тільки лицьовий бік. Перевага мемуарів у тому, що вони показують обидві сторони тканини: з цього погляду вони дають повніше уявлення про рід людський, чергуючи, подібно до Шекспіра, низькі сцени з високими. У світі всюди хатина стоїть поряд з палацом, одна людина плаче, коли інша сміється, лахмітник бере на плечі корзину, коли король утрачає корону: яке діло було рабові, що брав участь у битві під Арбеллами, до поразки Дарія?

Гент був не більше ніж гардеробною театру; головна вистава давалася у Парижі. Тоді Європа ще могла похвалитися уславленими історичними постатями. У 1800 році я почав свій шлях одночасно з Олександром і Наполеоном; чому ж я не виступав на цій великій сцені разом з двома чудовими акторами, моїми сучасниками? Чому животів у Генті? Тому, що все в руці Божій. Від гентських малих Ста днів перейдімо до великих Ста днів паризьких.

Я вже перелічив вам обставини, що спонукували Бонапарта залишатися на Ельбі, й обставини щонайперші, а точніше, вимоги натури, що змушували його покинути місце заслання. Але дорога з Канна до Парижа знищила всю потугу колишнього Бонапарта: у столиці щастя його зрадило.

Хоч як мало протривало царювання законного монарха, воно зробило неможливим повернення до правління узурпатора. Деспотизм поневолює маси і дає деяку свободу окремим людям; анархія розкріпачує маси і закабаляє людей. Тому, приходячи на зміну анархії, деспотизм прикидається свободою; а змінюючи свободу, він постає у правдивому своєму вигляді: у порівнянні з Директорією Бонапарт видавався визволителем, у порівнянні з Хартією постав гнобителем. Він так ясно розумів це, що визнав себе зобов’язаним піти далі за Людовіка XVIII і згадати про витоки суверенітету нації. Він, що по-хазяйськи попихав народом, мусив знову зробитися його трибуном, шукати прихильності простолюду, впадати в революційне дитинство, видавлювати зі своїх уст старовинні слова на славу свободи, що кривили його губи гримасою і переповнювали серце гнівом.

Доля Наполеона, як і його могутність, невідворотно хилилася до занепаду, і в ці Сто днів упізнати його було неможливо. Геній Наполеона був генієм перемоги й порядку, але не поразки і свободи: а тим часом перемога зрадила його, а порядок підтримувався незалежно від його волі. З подивом говорив він: «Подумати тільки, у що перетворили Бурбони Францію за кілька місяців! Мені знадобляться роки, щоб повернути їй колишній вигляд!» Завойовник бачив не плоди законної монархії, але плоди Хартії; вінзалишив Францію безмовною і приниженою; тепер вона підвела голову і здобула дар мови: у простоті свого безмежного розуму він сприймав свободу за безлад.

І все-таки Бонапарту доводиться капітулювати перед ідеями, які він не в змозі здолати миттєво. Не маючи справжньої популярності, він платить по сорок су робітникам, які надвечір приходять на площу Карузель горланити: «Хай живе імператор!»; у народі це називалося сходити на торги. Відозви уряду обіцяють перш за все цілковите забуття минулого і відпущення всіх гріхів; люди оголошуються вільними, нація вільною, преса вільною; виявляється, що імператор піклується виключно про спокій, незалежність і щастя народу, що всю організацію імперії змінено і ось-ось настане золота доба. Щоб привести практику у відповідність з теорією, Францію ділять на сім великих областей, кожна зі своїм поліцейським начальством; семеро лейтенантів отримують такі самі права, які мали намісники за Консульства та Імперії; відомо, яку роль відіграли ці захисники особистої свободи в Ліоні, Бордо, Мілані, Флоренції, Лісабоні, Гамбурзі, Амстердамі. Сходинкою вище розміщуються на цій ієрархічній драбині, яка все більше і більше сприяє свободі, надзвичайнікомісари, подібні до представників народу за Конвенту.

Поліція, керована Фуше, урочисто сповіщає весь світ про те, що відтепер єдиною її метою стане насадження філософії, а єдиною спонукою її дій – правила доброчесності.