Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Бонапарт спускається до ролі школяра-задираки; він відкопує «Досвід про революції» і з насолодою стежить за перепалкою, яку викликає моя книга. Якийсь пан Дамаз де Ремон заступився за мене: я попрямував на вулицю Вівьєн подякувати йому. На каміні серед дрібничок стояв череп; через якийсь час цього чарівного хлопця було вбито на дуелі, і він перейшов у світ інший, куди, здавалося, кликала його ця зловісна фізіономія. Тоді стрілялися постійно: один з поліцейських донощиків, яким було доручено схопити Жоржа, дістав од нього кулю в лоба.

Щоб покласти край зловмисним нападкам мого могутнього супротивника, я звернувся до пана Поммереля – я вже розповідав про нього, коли описував свій перший приїзд до Парижа; він став головним управителем друкарнями і книжковими крамницями; я попросив у нього дозволу перевидати «Досвід» повністю. Моє листування з паном Поммерелем можна прочитати в передмові до «Досвіду про революції» у виданні 1826 року, в другому томі повного зібрання моїх творів. Уряд імперії мав усі підстави заборонити мені перевидавати «Досвід» повністю : книга ця не з тих, що подобаються за правління деспота й узурпатора; у ній дуже багато мовиться про свободу і про законну монархію. Поліція прикидалася неупередженою, дозволяючи друкувати деякі статті на мій захист, але, немов на посміх, забороняла мені зробити одну-єдину річ, здатну мене виправдати. Коли на престол повернувся Людовік XVIII, вороги мої знову згадали про «Досвід»; якщо за Імперії в цій книзі шукали докази моєї політичної неблагонадійності, то за Реставрації сподівалися з її допомогою викрити мене в неблагонадійності релігійній. У примітках до останнього видання «Досвіду про революції» я так докладно покаявся в усіх своїх помилках, що нині мені вже нема в чому дорікнути. Справа за нащадками: вони віддадуть належне і книзі і коментарю, якщо, звичайно, подібна старовизна ще їх цікавитиме. Смію сподіватися, оцінять «Досвід» так само, як оцінив його укритий сивиною автор, – адже з віком ми наближаємося до майбутнього і робимося справедливими, як воно. Книга і примітки показують, яким я був на початку мого шляху і яким став у його кінці.

До того ж це твір, який я проаналізував якнайретельніше, є компендіумом мого існування як поета, мораліста і майбутнього політичного діяча. Запал мій безмірний, сміливість переконань безмежна. Не можна не визнати, що на всіх своїх різноманітних теренах я ніколи не керувався забобонами, ніколи не довірявся сліпо ніякій партії, ніколи не діяв з користі і завжди учиняв на свій розсуд.

У «Досвіді» я виявляю цілковиту незалежність релігійних і політичних переконань; я досліджую все без винятку; будучи республіканцем, я служу монархії; будучи філософом, шаную релігію. Це не суперечності, але неминучі наслідки хисткості людських теорій і міцності досвіду. Розум мій, з природи не схильний вірити нікому, включаючи мене самого, з природи повен зневаги до всього, до розкоші і вбогості, підданих і королів, усе ж таки інстинктивно дослухався до голосу розуму, що наказував поважати те, що всі шанують як прекрасне: релігію, справедливість, людяність, рівність, свободу, славу. Те, чого нинішня молодь чекає від майбутнього, що здається їй характерними рисами прийдешнього суспільства, побудованого зовсім не за тими законами, за якими засноване занепале суспільство, все це ясно передбачено в «Досвіді». Я на тридцять років випередив нинішніх пророків невідомого світу. Вчинки мої належали минулому, думки – майбутньому; перші були продиктовані почуттям обов’язку, останні – голосом природи.

У «Досвіді» немає проповіді безбожництва; це книга сумніву і скорботи. Я вже говорив про це [56].

Втім, я зобов’язаний був показати мої помилки небезпечнішими, ніж вони були насправді, і спокутати навіжені ідеї, розкидані в моїх творах, ідеями добромисними. Боюся, що на початку свого творчого шляху я нашкодив молоді; я винен перед нею і мушу принаймні тепер дати їй інші уроки. Хай вона знає, що сум’яття душі можна подолати; моральна краса, краса божественна, що не йде ні в яке порівняння із земними мріями, існує, і я бачив її; щоб пізнати її і зберігати їй вірність, потрібна лише дещиця відваги.

Щоб закінчити розповідь про свою літературну кар’єру, я повинен згадати про твір, з якого вона почалася, – він залишався в рукописі, доки я включив його до зібрання своїх творів.

У передмові до «Натчезів» я розповів, яким чином зусиллями люб’язного пана де Тюїзі рукопис було виявлено в Англії.