Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

Побачивши його, Редзян відчув, що в нього жижки затремтіли.

Підполковником виявився Богун.

Влада гетьманська і справді поширювалася на Чигирин, а позаяк Лобода і Богун до Хмельницького не перекинулись і, навіть навпаки, на повен голос заявляли про свою відданість Речі Посполитій, великий гетьман саме їм і визначив стояти гарнізоном у Чигирині й за порядком приглядати звелів.

Богун усівся за стіл і почав випитувати прибульців.

Старший, що мав при собі листа від пана Гродзіцького, відповідав за себе й за Редзяна. Роздивившись уважно листа, молодий підполковник почав докладно розпитувати, що чути в Кодаку, і видно було, що йому дуже хотілося дізнатись, навіщо це пан Гродзіцький до великого гетьмана людей і чайку відрядив. Одначе старший відповісти на це не міг, а послання було запечатане печаткою пана Гродзіцького. Допитавши гостей, Богун хотів було відіслати їх і до гамана поліз, дати їм на горілку, як раптом відчинилися двері й пан Заглоба блискавкою влетів до світлиці.

– Що ж це робиться, Богуне! – заволав він. – Падлюка Допул кращий трійняк приховує. Я лізу з ним до льоху. Дивлюся – в кутку чи то сіно, чи то ще щось. Запитую, що там? Каже: сухе сіно! Я дивлюсь – а там шийка, як татарин із трави, виглядає. А-а, вражий син! Я кажу – давай поділимося: ти, волох, кажу, сіно з’їси, бо ти з волів, а я мед вип’ю, бо я людина. От я і приніс сулію для належної проби. Давай же швидше келихи.

Сказавши це, пан Заглоба однією рукою в бік уперся, а другою підняв сулію над головою і почав співати:

Тут пан Заглоба, побачивши Редзяна, раптом замовк, поставив сулію на стіл і сказав:

– Гей! Як Бог свят, це ж слуга вірний пана Скшетуського.

– Чий? – швидко запитав Богун.

– Пана Скшетуського, намісника, що до Кодака поїхав, а мене перед від’їздом таким тут лубенським медом напував, що будь-який шинкар нехай і не потикається. Як же там пан твій, га? Чи здоровий?

– Здоровий і звелів вашій милості кланятися, – відповів зніяковілий Редзян.

– Ох і хвацький це кавалер! А ти як у Чигирині опинився? Нащо хазяїн тебе з Кодака відіслав?

– Хазяїн він і є хазяїн, – відповів на це Редзян. – У нього в Лубнах справи, от він мені й звелів повернутися, та й що мені в Кодаку робити?

Богун увесь цей час зиркав на Редзяна, а потім раптом сказав:

– Знаю і я твого пана, бачив його в Розлогах.

Редзян, мовби недочувши, повернув до нього вухо й перепитав:

– Де?

– У Розлогах.

– У Курцевичів, – сказав Заглоба.

– У кого? – знову перепитав Редзян.

– Ти, я бачу, оглух трохи, – сухо зазначив Богун.

– Не виспався чогось.

– Виспишся ще. Значить, хазяїн послав тебе в Лубни, кажеш?

– Еге!

– У нього там, певно, яка-небудь голубка є, – втрутився пан Заглоба, – до якої він свої почуття з тобою й пересилає.

– Та хіба ж я знаю, ваша милість!.. Може, і є, а може, й нема.

Потому Редзян поклонився Богуну й панові Заглобі.

– Слава Йсусу Христу, – сказав він, збираючись іти.

– Навіки слава! – відповів Богун. – Зачекай-но, соколику, не поспішай так. А чому ти від мене утаїв, що служиш у пана Скшетуського?

– А тому, що ваша милість мене не запитувала, а я собі гадаю, навіщо це мені казна-що говорити? Слава Йсу…

– Стривай, сказано тобі. Листи панські везеш?

– Їхнє діло писати, а моє, слуги, віддати, та тільки тому, кому писані, так що дозвольте вже відкланятися вашим милостям.

Богун звів соболині брови й плеснув у долоні. Зразу ж постали два козаки.

– Обшукати його! – закричав Богун, показуючи на Редзяна.

– Істинний Христос, насильство наді мною чинять! – заверещав Редзян. – Я хоч і слуга, а теж шляхтич! Ви, вельмишановні панове, в суді за це відповісте.

– Богуне, облиш його! – втрутився пан Заглоба.

Та один із козаків уже виявив за пазухою в Редзяна обидва листи й передав їх підполковникові. Богун відіслав козаків геть, тому що, не вміючи читати, не хотів, аби вони про це дізнались, і, звернувшись до Заглоби, сказав:

– Читай, я тим часом на хлопчину подивлюся!

Заглоба зажмурив ліве око, на котрому в нього було більмо, і прочитав адресу:

– «Найласкавішій до мене пані й добродійці-благодійниці, ясновельможній княгині Курцевич у Розлогах».

– Значить, соколику, ти в Лубни їхав і не знаєш, де Розлоги? – сказав Богун, дивлячись на Редзяна страшним поглядом.

– Куди звеліли, туди і їхав! – відповів той.