Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

Кривоніс Максим(? – 1648) – черкаський полковник, один із найвизначніших керівників Визвольної війни у 1648 році. Активний учасник Жовтоводської та Корсунської битв. На початку 1648 року призначений наказним гетьманом і направлений на Поділля. До кінця липня зумів створити майже 20-тисячну армію, яка 26–28 липня під Старокостянтиновом завдала поразки магнатському війську Я. Вишневецького. Рішуче протистояв зміцненню прерогатив гетьманської влади. У битві під Пилявцями (21–23 вересня) керував окремою частиною війська. Під час облоги Львова 15 жовтня захопив Високий Замок. Брав участь у штурмі Замостя (7 – 16 листопада). Під час повернення армії із Західного походу помер.

Кричевський Михайло-Станіслав(? – 1649) – київський полковник, наказний гетьман. Походив із шляхетського католицького роду. З 1643 року – чигиринський полковник. У грудні 1647 року звільнив на поруки Б. Хмельницького, ув’язненого за підготовку повстання. Став на боці повстання українського народу, прийняв православну віру. У червні 1649 року як наказний гетьман вирушив для захисту північних рубежів України від можливого вторгнення литовської армії Я. Радзивілла. Зробив невдалу спробу нападу на литовське військо під Лоєвим. Вважаючи себе винуватцем поразки, відмовився відступати, потрапив у полон, де й помер.

Лащ Самуель(1590–1649) – стражник коронний, відомий задирака, багаторазово засуджений вироками до вигнання та позбавлення честі, на що не зважав. Учасник козацьких війн. У «Вогнем і мечем» є епізодичним персонажем.

Машкевич (Маскевич) Богуслав(бл. 1652–1683) – шляхтич на службі у князя Вишневецького у період повстання Хмельницького, а згодом у Литві на службі у Радзивіллів і Паців. Автор «Мемуарів» («Pamiętniki»), у яких зобразив роки служби у Вишневецького, зокрема його похід із Задніпрянщини. У «Вогнем і мечем» – другоплановий персонаж, виконує роль мемуариста («Ксенофонта князевих походів»).

Нечай Данило(? – 1651) – козацький полководець, один із найближчих соратників Б. Хмельницького, активний учасник Визвольної війни. Від 1649 року – брацлавський полковник. Зробив вагомий внесок у розгром польського війська під Меджибожем, відзначився у Зборівській битві (1649), у молдавському поході (1650). За дорученням Хмельницького на початку 1651 року обороняв південно-західне прикордоння. Загинув у запеклому бою із військом польського гетьмана М. Калиновського під м. Красним. Оспіваний як герой в українському фольклорі.

Оссолінський Єжи(1595–1650) – дипломат, великий коронний канцлер, прихильник мирного вирішення конфлікту і переговорів із Хмельницьким у 1648–1649 роках. Опонент Вишневецького у цьому питанні. На сторінках роману можна зустріти згадки про його неприязнь до князя Яреми та про дипломатичні дії, метою яких було заспокоєння козацького повстання. У безпосередній дії він зображений наприкінці 2-го тому на топорівській нараді з королем Яном Казимиром та Ієронімом Радзейєвським під час обговорення плану дій щодо оточеного козацькими військами Збаража.

Остророг Миколай(1593–1651) – багаторазовий депутат Сейму, коронний підчаший, регіментарій. Був талановитим дипломатом, а також чудовим промовцем, однак його здібності стратега та воєначальника, на думку сучасників, були слабкими: він більше підходив на роль радника, а не лідера. Через загальноприйняту думку про високу освіченість його прозивали «латиною». Поразки у козацькій війні викликали шквал звинувачень на його адресу, були навіть спроби притягнути Остророга до відповідальності, адже він разом з Домініком Заславським та Олександром Конєцпольським очолювали польське військо у Пилявецькій битві. Однак у 1649 році Ян Казимир знову призначив його регіментарієм. Разом із двома іншими тодішніми регіментаріями – Анджеєм Фірлеєм та Станіславом Ланцкоронським – брав участь в обороні Збаража, де був поранений. Присутній у кількох епізодах «Вогнем і мечем».

Потоцький Стефан– син великого гетьмана коронного Миколая, у віці 25 років помер від ран, отриманих у битві з військом Хмельницького під Жовтими Водами.

Пушкар Мартин Іванович(у романі Пушкаренко) (? – 1658) – полтавський полковник (1648–1658), соратник Б. Хмельницького. Після смерті гетьмана підтримав кандидатуру його сина Юрія. Виступав проти повернення України під владу Речі Посполитої. У 1657–1658 рр. спільно з кошовим отаманом Я. Барабашем очолював повстання проти гетьмана І. Виговського. У битві під Полтавою війська повстанців зазнали поразки, а сам Пушкар загинув.