Марія Кореллі - Спокута сатани

− Ґранд-готель, − відповів я, в душі насміхаючись із його не спокійного, розгубленого вигляду; я знав, що подумки він уже розрахував, скільки можна взяти з мене за втілення моєї літературної примхи. − Приходьте до мене завтра на сніданок або обід, якщо хочете, але спершу дайте мені знати. Пам'ятайте, я даю вам рівно добу на роздуми. Протягом двадцяти чотирьох годин ви маєте вирішити: так чи ні.

І на цьому я залишив його, приголомшеного, тоді як він усе дивився мені вслід, ніби побачив дивину, що зненацька впала з неба. Я продовжував путь, нечутно сміючись із самого себе, доки не помітив здивованих поглядів кількох перехожих і не дійшов висновку про необхідність тримати свої думки при собі, якщо не хочу скидатись на навіженого. Я крокував дуже швидко, й моє збудження помалу охололо. Я повернувся до нормального стану − стану флегматичного англійця, який передусім намагається не виявляти жодних ознак особистого хвилювання. Решту ранку я присвятив купуванню готового одягу який, на моє велике щастя, виявився мені цілком до міри, і зробив велике, щоб не сказати екстравагантне, замовлення модному кравцеві, який пообіцяв мені виконати все швидко та акуратно. По тому я відіслав свій борг хазяйці мого колишнього помешкання, додавши ще п'ять фунтів на знак вдячності бідній жінці − за кредит, довготерпіння і взагалі за доброту, виявлену до мене, коли я мешкав у її непоказному будинку. Зробивши це, я в чудовому настрої повернувся до Ґранд-готелю, вдягнений у новий, добре припасований костюм, я мав значно кращий вигляд і самопочуття. Слуга зустрів мене в коридорі та з найдогідливішою шанобливістю доповів, що «його світлість князь» запрошує мене до своїх апартаментів на пізній сніданок. Я негайно вирушив туди і знайшов Ріманського самого в розкішній вітальні; він стояв біля величезного вікна, тримаючи в руці довгасту кришталеву скриньку, на яку дивився мало не з любов'ю.

− А, Джеффрі! Ви тут! − вигукнув він. − Я розраховував, що ви закінчите справи на цю годину, тому й чекав.

− Дуже люб'язно з вашого боку! − сказав я, задоволений із приязної фамільярності, яку він виявив, називаючи мене на ім'я. − Що це у вас там?

− Мій улюбленець, − відповів він, ледь посміхнувшись. − Чи бачили ви щось подібне раніше?

Я підійшов, щоб розглядіти скриньку, яку він тримав. У скриньці було просвердлено кілька невеличких дірочок для доступу повітря, а всередині перебувала подібна до жучка комаха з блискучими крильцями, забарвлена в усі кольори веселки.

− Вона жива? − спитав я.

− Жива і наділена достатнім розумом. Я годую її, й вона знає мене; це, можна сказати, найвищий ступінь розвитку більшості людських особин: вони знають, хто їх годує. Бачите, вона зовсім свійська.

Князь розкрив скриньку й простягнув указівний палець. Блискуче тільце жучка затріпотіло всіма відтінками опалу; його променисті крильця розпросталися, й він, злізши на руку свого покровителя, вчепився в неї. Ріманський підніс руку та якийсь час тримав у повітрі, потім злегка потрусив долонею і вигукнув:

− Лети, Душе! Лети й повертайся до мене!

Комаха високо злетіла й закружляла під стелею, виблискуючи, ніби райдужний коштовний камінь; лопотіння її крил нагадувало дзижчання. Я стежив за нею, заворожений, доки після кількох граційних рухів урізнобіч вона не повернулась на досі підняту руку господаря.

− Доводять, що в житті − смерть, − сказав тихо князь, зосереджуючи погляд своїх темних очей на тріпотливих крильцях, − але цей постулат є хибним, так само як і багато інших заяложених людських постулатів. «У смерті − життя» − так маємо ми сказати. Ця істота − рідкісний та вельми цікавий витвір смерті, і я думаю, що вона не єдина у своєму роді. Інші були знайдені за таких самих обставин, а цю відшукав я особисто. Моя оповідь не набридла вам?

− Навпаки! − палко заперечив я, не відводячи очей від веселкової комахи, яка виблискувала у промінні світла, ніби жилки на її крильцях були з фосфору.

Князь близько хвилини помовчав, дивлячись на мене.

− Отже, це сталося просто. Я був присутній під час розгортання однієї єгипетської жіночої мумії. її талісмани свідчили, що то була принцеса славетного царського роду. Кілька цікавих коштовностей лежало навколо її шиї, а на грудях був шматочок битого золота у чверть дюйма завтовшки. Під золотою пластинкою її тулуб був обгорнутий безліччю ароматних запинал, і коли їх зсунули, то побачили, що тіло поміж грудьми згнило, а в гнізді, яке утворило ся внаслідок розкладу, знайшли цю живу блискучу комаху.