Артур Конан Дойл - Його прощальний уклін

Мій приятель обернувся до сільського інспектора.

– Сподіваюся, ви не заперечуватимете нашої з вами співпраці?

– Вважатиму за честь, сер.

– Ви проявили неабияку моторність і діловитість у всіх своїх діях. Я хотів би дізнатися, чи є якісь дані про те, о котрій годині був убитий той чоловік?

– Труп лежав там із першої години ночі. У цей час почався дощ, а він помер, без сумніву, до цього.

– Але ж це зовсім неможливо, містере Бейнс, – вигукнув наш клієнт. – Голос Ґарсії ні з чим не сплутаєш. Готовий заприсягтися, що саме він заходив до моєї спальні та говорив зі мною в той самий час.

– Факт дуже цікавий, але, без сумніву, неймовірний, – усміхнувся Голмс.

– У вас є якась гіпотеза? – спитав Ґреґсон.

– Справа не здається мені надто складною, хоча в ній, звісно, є певні незвичайні та цікаві деталі. Треба ще з’ясувати ряд фактів, перш ніж я візьму на себе сміливість висловити свою остаточну думку. До речі, містере Бейнс, ви знайшли в будинку ще щось незвичне?

Інспектор кинув на мого товариша якийсь дивний погляд.

– Знайшли, – відповів він. – Там було кілька дуже цікавих предметів. Можливо, коли я закінчу свої справи тут, ви зможете поїхати до нас і повідомити мені свої міркування про них?

– Я повністю у вашому розпорядженні, – мовив Голмс і смикнув за мотузку дзвінка. – Проведіть джентльменів, місіс Гадсон, і будьте ласкаві, пошліть хлопчика відправити цю телеграму. Нехай оплатить відповідь.

Після відходу відвідувачів ми деякий час сиділи мовчки. Голмс зосереджено курив, насупивши брови так, що вони нависли над його проникливими очима, потім енергійно похитав головою, схиливши її вперед.

– Ну що, Ватсоне, – поцікавився він, несподівано обернувшись до мене, – що про це думаєте?

– Про цю містифікацію містера Скотта Екклза – нічого.

– А про вбивство?

– Ну, якщо розглядати його в зв’язку зі зникненням слуг убитого, то схоже, вони були якимось чином причетні до вбивства та втекли від правосуддя.

– Ця точка зору має право на існування. Але якщо слідувати їй, то дуже дивно, погодьтеся, що двоє слуг, змовившись проти господаря, нападають на нього тієї ж ночі, коли в нього гість, тоді як їм ніхто не заважав вчинити це будь-якої іншої ночі на цьому тижні.

– Тоді навіщо ж вони втекли?

– Саме так, навіщо вони втекли? Це найважливіший факт. Інший важливий факт – дивна пригода з нашим клієнтом, Скоттом Екклзом. Отже, любий Ватсоне, чи здатен людський розум запропонувати гіпотезу, що пояснила б ці два найважливіших факти? Якщо знайдеться той, хто пояснить до того ж існування цієї таємничої записки з її вельми дивною фразеологією… що ж, у такому разі приймемо її, згоден, за тимчасову гіпотезу. Якщо ж нові факти, які ми здобудемо в ході слідства, будуть укладатися в загальну схему, то наша гіпотеза може поступово перетворитися в розгадку таємниці.

– А у нас є гіпотеза?

Голмс відкинувся назад у своєму кріслі, напівзаплющивши очі.

– Мусите визнати, любий Ватсоне, що жодного розіграшу там бути не могло. Як показали наслідки, затівалася страшна справа, і запрошення Скотта Екклза до Вістерія-Лодж має до цього якийсь стосунок.

– Але який?

– Проаналізуємо події по черзі. Якоюсь неприродною, якщо придивитися, виглядає ця дивна дружба між молодим іспанцем і Скоттом Екклзом. Саме перший із них форсував події. Він навідав Екклза в передмісті на іншому кінці Лондона мало не наступного дня після того, як познайомився з ним, і нав’язав такі близькі дружні взаємини, що запросив його до себе до Ешера. Отже, що ж він хотів від Екклза? Навіщо той був йому потрібен? Особисто я не вважаю його чарівною людиною. Він не надто розумний і загалом не пара меткому розумом іспанцю. Чому ж тоді саме його Ґарсія обрав з усіх можливих людей, як найбільш годящого для якоїсь певної мети? Чи є в нього хоч якась виняткова чеснота? На мій погляд, є. Він є втіленням британської респектабельності. Це той самий чоловік, чиї свідчення зможуть переконати іншого британця. Ви, можливо, помітили, що обоє інспекторів ні на хвилину не засумнівалися в його свідченнях, хоча ті були достатньо незвичні.

– Але що він мав засвідчити?

– У цьому випадку – нічого, але якби справи обернулися інакше, то дуже багато. Так я розумію цей випадок.

– Мабуть, він мав підтвердити його алібі?

– Звісно, любий Ватсоне, саме він мав засвідчити його алібі. Припустімо, що всі мешканці Вістерія-Лодж – співучасники в якійсь змові. Справу, якою б вона не була, мали здійснити до першої години ночі. Трохи пересунувши стрілки годинника, вони могли відправити спати містера Екклза раніше, ніж він міркував, але в будь-якому разі очевидно, що коли Ґарсія зайшов до нього й сказав, що вже перша година ночі, насправді було близько опівночі. Якщо Ґарсія мав намір зробити те, що хотів, і повернутися до першої години ночі, йому потрібне було міцне алібі, яке б захистило його від будь-яких звинувачень. Тому він і скористався цим бездоганним британцем, котрий готовий присягнути в будь-якому суді, що обвинувачений до згаданої години не виходив із дому. Так він намагався убезпечити себе про всяк випадок.