Генрик Сенкевич - Quo vadis

Але Главк живий, пане, і якщо він мене побачить, ти більше не побачиш мене, а в такім разі хто тобі знайде дівчину?

Тут він знову замовк і почав утирати сльози, після чого мовив далі:

– Але поки Главк живий, як же мені шукати її, коли щохвилини можу зустріти його, а якщо зустріну, то згину і враз припиняться мої пошуки?

– До чого ти гнеш? Як зарадити? Що ти збираєшся робити? – спитав Вініцій.

– Арістотель вчить нас, пане, що менші речі треба приносити в жертву більшим, а цар Пріам говорив часто, що старість є важким тягарем. Так от, тягар старості й злигоднів пригнічує Главка так давно і так тяжко, що смерть була б для нього благодіянням.

– Блазнюй із Петронієм, а не зі мною, кажи ліпше, чого ти хочеш.

– Якщо доброчесність є блазнюванням, нехай мені боги дозволять залишитися блазнем назавше. Хочу, пане, прибрати Главка, бо, поки він живий, і життя моє, й пошуки в постійній небезпеці.

– Так найми людей, які його заб'ють киями, я їм заплачу.

– Здеруть, пане, й будуть потім наживатися на таємниці. Розбійників у Римі стільки, скільки піщинок на арені, не повіриш, одначе, яку правлять ціну, коли чесна людина має потребу найняти їх. Ні, шляхетний трибуне! А що як сторожа піймає розбійників на вбивстві? Ці без сумніву зізнаються, хто їх найняв, і матимеш неприємності. На мене не вкажуть, бо їм імені свого не скажу. Погано робиш, що не довіряєш мені, бо, не беручи до уваги навіть мою ретельність, пам'ятай, що тут ідеться про дві інші речі: про мою власну шкуру та про обіцяну тобою нагороду.

– Скільки тобі треба?

– Мені треба тисячу сестерціїв, бо зверни, пане, увагу, що мушу знайти розбійників чесних, таких, які б, узявши завдаток, не зникли з ним разом. За добру роботу – добра плата! Перепало б теж щось і мені – аби висушити сльози, які проллю в жалобі за Главком. Богів беру в свідки, як я його любив. Якщо сьогодні дістану тисячу сестерціїв, через два дні душа його буде в Гадесі й там тільки, якщо душі зберігають пам'ять і дар мислення, зрозуміє, як я його любив. Людей знайду ще сьогодні й попереджу їх, що від завтрашнього вечора за кожний день життя Главка вираховуватиму по сто сестерціїв. Маю теж певний задум, який мені видається надійним.

Вініцій іще раз пообіцяв йому потрібну суму, але заборонив подальші розмови про Главка, натомість запитав, які інші новини приніс, де протягом цього часу був, що бачив і що виявив. Але Хілон небагато нового міг йому розповісти. Був у двох іще молитовних домах і пильно стежив за всіма, а особливо за жінками, але не помітив жодної, що була б схожою на Лігію. Християни, одначе, вважають його за свого, а від часу, коли викупив сина Евриція, шанують його як людину, що бере приклад із Христа. Довідався теж від них, що один великий законодавець, такий собі Павло з Тарса, перебуває в Римі, ув'язнений унаслідок скарги, поданої юдеями, і вирішив з ним познайомитись. Але найбільше втішила його інша новина, а саме, що верховний жрець усієї секти, який був учнем Христа і якому той доручив управління християнами всього світу, в будь-який момент може приїхати до Рима. Всі християни захочуть його, ясна річ, побачити й послухати його повчання. Відбудуться якісь великі зібрання, на яких і він, Хілон, буде присутній, а що більше буде людей, оскільки в натовпі сховатися легко, то проведе туди й Вініція. Тоді знайдуть Лігію напевно. Коли Главка нарешті прибрати, не буде це пов'язано навіть з великою небезпекою. Помститися, помстились би, звичайно, і християни, але загалом вони люди мирні.

Тут Хілон почав оповідати з певним здивуванням, що не бачив ніколи, аби вони поринали в розпусту, отруювали колодязі та фонтани, були ворогами роду людського, шанували осла або годувалися м'ясом дітей. Ні! Ні! Того не бачив. Ясна річ, знайде серед них і таких, які за гроші приберуть Главка, але вчення їх, наскільки йому відомо, ні до яких злочинів не заохочує, навпаки, велить образи вибачати.

Вініцій же пригадав собі, що йому в Акти сказала Помпонія Грецина, і взагалі мову Хілона слухав з радістю. Хоча почуття його до Лігії нагадувало ненависть, відчував полегшення, слухаючи, що вчення, яке і вона, і Помпонія сповідували, не було ані злочинним, ані паскудним. Народжувалося в нім, одначе, якесь неясне почуття, що це воно, власне, що це не знайоме йому шанування Христа створило перепону між ним і Лігією, – тож починав боятися цього вчення й водночас ненавидіти його.

Хілонові ж істотним було прибрати Главка, який хоча й був літнім, одначе аж ніяк не дряхлим чоловіком. У тому, що Хілон розповідав Вініцію, була значна частка правди. Знав він свого часу Главка, зрадив його, продав розбійникам, позбавив родини, майна і видав на вбивство. Пам'ять тих подій, одначе, його не обтяжувала, бо кинув його вмирати не на постоялому дворі, а в полі під Мінтурнами, й не передбачив тієї однієї тільки речі, що Главк загоїть рани і прибуде до Рима. Тож коли побачив його в молитовному домі, жахнувся насправді й у перші хвилини хотів дійсно відмовитись од пошуків Лігії. Але, з другого боку, Вініцій настрахав його ще дужче. Зрозумів, що має вибрати між страхом перед Главком і переслідуванням та помстою могутнього патриція, якому прийшов би на допомогу інший, іще могутніший, Петроній. Тому Хілон перестав вагатися. Подумав, що ліпше мати ворогами малих, аніж великих, і, хоча боягузлива його натура не зовсім погоджувалася з кривавими засобами, визнав за необхідність убивство Главка чужими руками.