Генрик Сенкевич - Quo vadis

Здесь есть возможность читать онлайн «Генрик Сенкевич - Quo vadis» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2004, ISBN: 2004, Издательство: Array Литагент «Фолио», Жанр: literature_19, foreign_contemporary, foreign_prose, Историческая проза, Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Quo vadis: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Quo vadis»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Генрік Сенкевич (1846—1916) – визначний польський письменник, лауреат Нобелівської премії 1905 року. Найбільшу популярність серед творів Сенкевича здобув роман «Quo vadis» (1896), в якому змальована широка картина Риму часів панування Нерона (І ст. н. е.). Це розповідь про перші роки становлення християнства, про діяння апостолів Петра і Павла, а також романтична історія кохання римського аристократа і переслідуваної властями християнки. «Quo vadis» Генріка Сенкевича по праву вважається світовою класикою історичного роману, він був неодноразово екранізований і перекладений більш ніж 50 мовами.

Quo vadis — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Quo vadis», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Тут усі августіани і всі августіанки, не враховуючи п'ятисот ослиць, у молоці яких купається Поппея, і десяти тисяч слуг. Часом теж буває весело. Кальвія Криспінілла старіє, подейкують, що вмовила Поппею, аби вільно їй було купатись одразу після неї. Нігідії Лукан дав по пиці, підозрюючи її в стосунках із гладіатором. Спор програв дружину в кості Сенеціону. Торкват Силан запропонував мені за Евніку чотирьох каштанових коней, які цього року неодмінно скачки виграють. Я не захотів! А тобі дякую також, що її не прийняв. Щодо Торквата Силана, не здогадується бідак, що він уже більше тінь, аніж людина. Смерть його оскарженню не підлягає. А чи знаєш, у чому його провина? Він є правнуком божественного Августа. Нема для нього порятунку. Таким є наш світ!

Очікували ми тут, як ти знаєш, Тиридата, а тим часом Вологез написав образливого листа. Позаяк завоював Вірменію, просить, щоби йому її залишили для Тиридата, бо коли ні, то й так її не віддасть. Справжнє знущання! Тож вирішили ми воювати. Корбулон дістав таку владу, яку за часів війни з морськими розбійниками мав великий Помпей [197]. Була, одначе, хвилина, що Нерон вагався: боїться, очевидно, слави, яку в разі перемоги може здобути Корбулон. Був навіть намір, чи вище командування не доручити нашому Авлу. Не погодилася Поппея, для якої доброчесність Помпонії як сіль ув оці.

Ватиній обіцяв нам якісь надзвичайні бої гладіаторів, які має влаштувати в Беневенте. Дивись, до чого, всупереч приказці: пе sutor supra crepidam [198] , – доходять шевці в наші часи! Вітелій – нащадок шевця, а Ватиній – рідний син! Може, сам іще сукав дратву! Гістріон Алітур [199]учора зображував Едіпа [200]. Спитав його теж як юдея, чи християни і юдеї те саме? Відповів мені, що юдеї мають стародавню релігію, християни ж – це нова секта, яка нещодавно виникла в Юдеї. Розіп'ято там за часів Тиберія одного чоловіка, чиї прихильники множаться з кожним днем, вважаючи його за бога. Здається, що ніяких інших богів, а особливо наших, знати не хочуть. Не розумію, чим би це могло їм зашкодити.

Тигеллін виявляє до мене вже явну ворожість. І досі не може мене здолати, хоча має наді мною одну перевагу. Він добре дбає про життя й водночас є більшим од мене мерзотником, що його зближує з Агенобарбом. Ці двоє порозуміються рано чи пізно, а тоді надійде моя черга. Коли це станеться, не знаю, але колись усе ж мусить статися, отож термін не має значення. Треба тим часом розважатися. Життя само по собі було б непоганим, якби не Міднобородий. Завдяки йому людина часом відчуває відразу до самої себе. Даремно вважати боротьбу за його прихильність якимсь цирковим номером, якоюсь грою, змаганнями, в яких перемога потішить самолюбство. Я, щоправда, часто собі так це тлумачу, однак іноді здається, що я, мов той Хілон, і нічим не ліпший од нього.

Коли тобі перестане бути потрібним, пришли мені його. Полюбилися мені його повчальні бесіди. Привітай од мене твою божественну християнку, а радше попрохай її від мого імені, щоб не була для тебе рибою. Повідом про своє здоров'я, про любов, умій кохати, навчи кохати і прощавай!»

М. Г. Вініцій – Петронію:

«Лігії немає й досі! Якби не сподівання, що її скоро знайду, ти не отримав би відповіді, бо коли життя мерзенне, й писати не хочеться. Хотів перевірити, чи не ошукує мене Хілон, і тієї ночі, коли він прийшов по гроші для Евриція, накривсь я солдатським плащем і пішов крадькома за ним і за хлопчиком, якого йому подарував. Коли прийшли на місце, спостерігав за ними здалеку, заховавшись за портовим стовпом, і переконався, що Еврицій не був особою вигаданою. Внизу, біля ріки, кілька десятків людей вивантажували при світлі факелів каміння з великого плоту та складали біля берега. Я бачив, як Хілон до них наблизився й почав розмовляти з якимось старим, що за хвилину впав йому в ноги. Інші оточили їх колом, видаючи вигуки здивування. На моїх очах отрок віддав мішок Еврицію, який, схопивши його, почав молитися піднесеними догори руками, а поряд із ним колінкував хтось другий, очевидно, його син. Хілон сказав щось іще, чого не міг я розчути, і благословив як тих двох, що стояли навколішках, так і інших, креслячи в повітрі знаки у вигляді хреста, який вони шанують, очевидно, бо всі стали навколішки. Хотілося мені спуститися до них і пообіцяти три такі мішки тому, хто вкаже мені, де Лігія, та боявся зіпсувати Хілонові роботу і, після хвилинних роздумів, пішов.

Було це днів через дванадцять після твого від'їзду. Відтоді Хілон був у мене кілька разів. Сам розповідав мені, що набув серед християн великої ваги. Говорив, якщо Лігії досі не знайшов, то через те, що їх уже незліченна кількість у самому Римі, отже, не всі знають одне одного і не все можна знати, що між ними діється. До того ж вони обережні й загалом неговіркі, він, однак, запевняє, тільки б дістатися старійшин, яких називають пресвітерами, – він зуміє від них усі таємниці вивідати. З кількома вже познайомився й намагався їх розпитувати, але обережно, щоб через поспіх не викликати підозри й не ускладнити справи. Й хоча важко чекати, хоча не вистачає терпіння, відчуваю, що має рацію, і чекаю.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Quo vadis»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Quo vadis» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Quo vadis»

Обсуждение, отзывы о книге «Quo vadis» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.