Генрик Сенкевич: Quo vadis

Крім домінантного в «Quo vadis» візуального аспекту суттєву роль в авторському задумі величних сцен роману відіграють персонажі. В порівнянні з попередніми творами Сенкевича світ персонажів значно обмежує сферу компетенції відавторського оповідача – незалежно від того, чи персонажі перебувають у предметному статусі учасників романних подій, чи виступають суб'єктами оцінки художнього світу і спостерігачами. Суб'єктивізація оповіді особливо помітна в способах презентації інших героїв: у межах характеристики часто з'являється точка зору іншого персонажа, очима якого оповідач спостерігає і оцінює героя. У таких описах автор найчастіше вдається до посередництва Петронія, авторитет якого відіграє велику роль у «портретуванні» героїв роману (наприклад, Лігії).

Вже перед тодішніми польськими критиками поставало питання, чи Сенкевич у своєму романі, крім очевидного для митця завдання створити живу картину минулого, переслідував якусь іншу, побічну мету. Тобто чи світ початків християнства цікавив письменника сам по собі, чи він був також алегорією сучасних проблем, зокрема – проблем політичних. Це питання було тим більш обгрунтованим, що польська прозова традиція вже знала твори з подібними тенденціями: тоді був дуже популярним роман «Рим за Нерона», автором якого був один з попередників Сенкевича – Юзеф Іґнаци Крашевський. Цей твір становив велику історичну метафору, яка показувала трагічні події польського повстання I860—1864 років та майбутню долю польського народу на алегоричному прикладі перших християн, які страждали від переслідувань римлян.

Романові приписувались різні політичні підтексти, в його персонажах і подіях вбачали алегорії польського національного питання. Зокрема вважалось, що Лігію, яка походить із півночі, з народу лігів, можна ідентифікувати з предками поляків. А з того факту, що врятував Лігію від тура велетень з народу, наївний, але по-християнськи мудрий своєю дитячою вірою Урсус, можна робити чимало домислів про те, хто ж має порятувати королеву-Польшу. Тим не менше, алегоричні тенденції у «Quo vadis» прочитуються слабо. В питаннях національної справи Сенкевич був радше конформістом, який проголошував ідею моральної боротьби з насиллям, підпорядкування існуючому станові речей, переконання, роззброєння суспільства і ненасильницьке «навернення» ворога, що несправедливість сама себе знищить через своє ж таки зло і добро переможе.

Видана в 1896 році, книга здобула величезну популярність і зробила блискавичну читацьку кар'єру в Європі. «Quo vadis» на Заході мав такий самий успіх, як «Вогнем і мечем» у Польщі. Один за одним здійснювалися переклади роману на різні європейські мови, створювалися сценічні переробки й адаптації, опери, імена героїв роману використовували з рекламною метою, називали ними спортивних коней і домашніх тварин. Анатомію читацького успіху «Quo vadis» треба шукати там само, де й надзвичайну популярність пізніших голлівудських фільмів. Однією з причин популярності була мода на історичний період початку нашої ери. Крім того, роман розповідав про сакральні початки християнства, пропонуючи інтерпретацію «легкої» релігійності, романтизованої і естетичної, в якій метафізичні й есхатологічні мотиви співіснують з чуттєвими. «Quo vadis» на прикладі головних героїв показував можливість доступитися до християнського спасіння, минаючи муки апостолів і перших адептів.

Реакція критики й академічного літературознавства була набагато стриманішою. Звичайно, було чимало схвальних і захопливих рецензій, але в голосах найвизначніших літературних критиків відчувалося застереження. Історія рецепції роману має свої періоди, в кожному з яких були свої причини хвалити чи критикувати твір, у кожному з яких були свої апологети і критики. «Боже милосердний, тільки не думати про християнство в категоріях цього пасквілю на дух людський, в якому стільки є з християнства, скільки з живої Польщі в «Родині Поланецьких» – усі вже здогадались, що мова про «Quo vadis». Заклинаю кожного, хто страждає від того, що це наша думка видала цей шедевр легковажності й безтурботливої фальші, нехай візьме в руки хоча б Норвідовий «Quidam», і думаю, що його обвіє щось подібне до духовного запаху тих віків, щось з їхнього повітря, і він зрозуміє, що наша література і Сенкевича переживе і жити буде» [14], – писав Станіслав Бжозовський. Полеміка навколо художньої цінності роману продовжилася і в наш час: «канон» позитивного сприйняття твору становлять інтерпретації Юліана Кшижановського, серед розчарованих – Зигмунт Швейковський, Конрад Ґурський, Ян Добрачинський та ін. «Уявлення чудових сцен, які лежали в основі формування «Quo vadis» й які чарували й полонили мільйони читачів роману, не вистачило, – писав 3. Швейковський, – щоб дати «велику християнську епопею». Розчарував мислитель, розчарував психолог, розчарував історик могутніх драм загальнолюдської культури, розчарував навіть мораліст…» [15]