Генрик Сенкевич - Quo vadis

Крім безперечних художніх заслуг цих творів, немалу роль у рішенні Комітету відіграли й політичні чинники, що підтвердив і сам перебіг церемонії вручення премії. Варто лише згадати, що конкурентами Сенкевича на отримання нагороди була не тільки польська письменниця Еліза Ожешко, а й такі видатні майстри пера, як Лев Толстой, Редьярд Кіплінг, Джозуе Кардуччі, Сельма Лаґерльоф та ін. В особі Сенкевича отримав визнання польський народ, який уже понад століття не мав своєї держави (Польща була поділена між Австро-Угорщиною, Німеччиною та Росією). Розповідаючи в листах до дружини про атмосферу, яка панувала на врученні премії, Сенкевич зокрема написав: «Наприкінці говорить Вірсен, довго говорить по-шведському – після чого завершує французькою просто-таки нечуваними похвалами «Трилогії», «Без догмату», «Родини Поланецьких», «Quo vadis» і «Хрестоносців». Я скоса дивлюся, як це ковтне прусський посол, який сидить біля мене, – й мене опановує добрий гумор при описі Ґрюнвальду. Зрештою, пруссак навіть не здригнувся». [3]

І сам виступ Генріка Сенкевича на урочистості нагородження (французькою, а не латинською мовою) свідчить, що у сприйнятті автора «Трилогії» премія мала більше національний, ніж індивідуальний характер: «Однак ця честь, цінна для всіх, незмірно ціннішою має бути для сина Польщі! Її проголошено мертвою, а це – один з тисяч доказів того, що вона живе! Її проголошено нездатною до мислення й праці, а ось вам доказ того, що вона діє! Проголошено її переможеною, а ось вам новий доказ того, що вона вміє перемагати!

Кому ж не спадуть на думку слова Галілея: «Eppur si muove», оскільки визнано в усьому світі силу цієї праці, а один з її творів увінчано. Тож за це увінчання – не моєї особи, тому що польська земля родюча й тут не бракує письменників, які мене перевищують, – а за це увінчання польської праці і польської творчої сили, вам, панове, члени Академії, якої ви є найвищим виразом думки і почуттів вашої шляхетної нації, я складаю як поляк найсердечнішу й гарячу подяку» [4]. Саме таке розуміння міжнародного визнання було особистим сприйняттям Сенкевича, про що свідчить його лист до секретаря Академії Карла Д. аф Вірсена у зв'язку з новиною про присудження нагороди (29 листопада 1905 року): «Новина, яку Ви мені оголошуєте, справді робить мене щасливим – тим більше, що виявленої честі я не приймаю виключно для себе – я відношу її до своєї країни, до нашої літератури – такої давньої, багатої, чудової, а водночас так мало знаної…» [5]

Дійсно, політичний чинник визнання польського народу, його культури, зрештою, самого його права на існування був для Комісії вирішальним, і невипадково вона зупинила свій вибір саме на найвідомішому польському письменникові, ім'я якого було у всіх на вустах. Ця мотивація легко простежується, зокрема в офіційному протоколі Шведської Академії: «Там, де література народу є багатою й невичерпною, існування цього народу забезпечено, оскільки квітка цивілізації не може зростати на безплідній землі. Але в кожній нації можна знайти рідкісних геніїв, які зосереджують у собі дух народу і репрезентують його характер у світі. Хоча вони зберігають і шанують спогади з минулого своєї нації, вони роблять це тільки для того, щоб зміцнити надії на майбутнє…» [6]

«Жодна квітка культури не може розквітнути на поганому природному ґрунті, а коли цього ґрунту немає, необхідна мозольна й тривала праця. Польський народ уже більше століття змушений обробляти кам'янистий ґрунт, однак він чинить це з таким зусиллям всієї своєї енергії, що цей ґрунт видає сьогодні врожай, нітрохи не бідніший і не гірший, ніж в інших країнах, що мають добрі умови для культурного розвитку…

Польській нації ці генії є ще потрібнішими, ніж будь-де, адже вони об'єднують весь народ, вони стоять перед світом як представники своїх співвітчизників, вони представляють і захищають історичну пам'ять, (…) вони підтримують дух і підігрівають до боротьби (…).

Такого передовика літератури, культури, всього національного польського духу має, на своє щастя, Польща. І Академія наук обрала серед поляків лауреата сьогоднішнього конкурсу». [7]

Далі секретар Королівської Шведської Академії наук Карл Давід аф Вірсен зупинився коротко на аналізі творчості польського письменника, виділяючи з числа інших такі твори, як «Нариси вуглем», «Янко-музикант», «Ліхтарник», «Татарська неволя», «Трилогія», «Без догмату», «Родина Поланецьких», «Quo vadis», «Хрестоносці». Щоб наблизитися до розуміння причин неймовірного письменницького успіху Генріка Сенкевича, необхідно хоча б побіжно нагадати факти життя і творчу біографію польського митця, уявити його в контексті епохи, якій він належав. Відсилаємо читача до передмови нашого видання роману «Вогнем і мечем».