Жан-Жак Руссо - Сповідь

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан-Жак Руссо - Сповідь» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Array Литагент «Фолио», Жанр: literature_18, foreign_prose, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сповідь: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сповідь»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Жан-Жак Руссо (1712–1778) – видатний французький філософ епохи Просвітництва. Його «Сповідь» – найвідоміший автобіографічний роман у світовій літературі, який уже понад двісті років привертає увагу широкого читацького загалу. Свій останній твір Руссо вважав дослідженням людської душі. Відтворюючи події свого життя та власні переживання, філософ оголює «всю правду своєї натури», включаючи найінтимніші й найбрудніші її лабіринти. Починаючи «Сповідь» із самого народження, Руссо розповідає про своє дитинство і юність, про те, як йому довелося пробиватися у чужому ворожому оточенні, вражаючи читача не лише викладенням автобіографічного матеріалу, а й сміливим, тонким самоаналізом.

Сповідь — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сповідь», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ці слова подіяли на мене, як електричний струм. Затремтівши з радощів, я кинувся до коня мадемуазель де Ґраффенрід, а коли довелося обхопити наїзницю руками, щоб утриматися в сідлі, серце моє забилося так сильно, що вона це помітила і сказала, що від страху впасти її серце колотиться так само. Я був у такій позі, що її слова були майже запрошенням упевнитися в справедливості сказаного, але я не наважився цього зробити. Протягом усього шляху мої руки правили їй за пояс, щоправда, надто тісний, але який ні на мить не змінив свого положення. Не одна жінка, прочитавши це, охоче дала б мені ляпасів і мала б рацію.

Весела подорож і балаканина дівчат так розв’язали мені язика, що аж до вечора і весь час, поки були разом, ми не замовкали ні на хвильку. Вони змусили мене відчути себе з ними так невимушено, що мій язик говорив не менше, ніж мій погляд, хоча говорили вони і не одне й те саме. Лише зрідка, коли я залишався наодинці з однією з них, наша розмова починала спотикатися, але друга швидко поверталася, не даючи нам часу зрозуміти причину нашого збентеження.

Коли ми приїхали в Тун і я обсох, ми поснідали. Потім довелося перейти до важливої справи приготування обіду. Обидві дівчини, не відриваючись від куховарства, час від часу цілували дітей орендарки, а бідолашний кухарчук дивився на це заздрими очима. З міста підвезли провізію, тож було з чого приготувати чудовий обід, а надто багато виявилося ласощів, та, на жаль, забули про вино. Така забудькуватість зовсім не дивина для дівчат, які його не пили, але мені було прикро, оскільки я з його допомогою розраховував стати сміливішим. Їм це теж було неприємно, і можливо, з тієї ж причини, але я в цьому не певний. Їхня жвава і чарівна веселість були втіленням невинності, та й те сказати, що б вони робили зі мною удвох? Вони послали пошукати вина деінде, але його ніде не знайшлося – такі тверезі й бідні були селяни того кантону. Коли панночки висловили мені свій жаль із цього приводу, я попросив їх не засмучуватися, заявивши, що їм непотрібне вино, аби сп’янити мене. Це була єдина люб’язність, яку я наважився сказати їм за весь день, але, гадаю, пустунки розуміли, що я грішив проти правди.

Ми пообідали на кухні в орендарки, подруги всілися на ослони пообіч довгого столу, а їхній гість – між ними на триногому стільчику. Що то був за обід! Який чарівний спогад! Як міг я бажати інших утіх, коли майже задарма так чисто і щиро тішився дещицею? Жодна вечеря в паризьких ресторанах не могла зрівнятися з цією трапезою, я кажу не лише про веселість і радість, а й про чуттєву втіху.

Від обіду ми дещо заощадили: замість випити каву, що залишилася у нас від сніданку, ми приберегли її на полудень, разом із вершками й тістечками, які дівчата привезли із собою. А щоб наш апетит мав собі роботу, ми пішли в сад, де й довершили десерт вишнями. Я заліз на дерево і кидав їм жменями стиглі ягоди, а в мене крізь плетиво гілок летів знизу вгору цілий рій кісточок. Раз мадемуазель Галлей, підставивши свого фартуха й відкинувши назад голову, стала так зручно для мене, а я так влучно прицілився, що гроно вишень упало їй прямісінько за корсаж. Ото було сміху! Я сам собі говорив: «Чому мої губи не вишні? З якою радістю я кинув би їх туди ж!»

День минув у різних пустощах. Ми були цілком невимушені, але тримали себе в межах пристойності. Жодного двозначного слова, жодного фривольного жарту. Ми не примушували себе до доброзвичайності, вона було природна, ми дослухалися до своїх сердець. Одне слово, моя скромність (хтось може сказати – моя дурість) була така, що найбільшу вільність я собі дозволив, поцілувавши один-єдиний раз ручку мадемуазель Галлей. Правда, обставини надали особливої цінності цій незначній ласці з її боку. Ми були самі, я ледве дихав од хвилювання, вона сиділа, опустивши очі: мої губи, не в змозі підшукати потрібних слів, притислися до її руки, яку вона тихенько прибрала після мого поцілунку, кинувши на мене зовсім не гнівливий погляд. Не знаю, що я міг би сказати їй, але увійшла її подруга і цієї миті здалася мені бридкою.

Нарешті вони згадали, що не слід чекати ночі, аби повернутися в місто. У нас залишалося ще трохи часу, щоб повернутися завидна, і ми поквапилися рушити назад, розмістившись так, як і приїхали. Коли б я міг, то змінив би цей порядок, оскільки погляд мадемуазель де Галлей глибоко хвилював моє серце, але я не наважився нічого сказати, а вона, звісно, не могла сама запропонувати це. У дорозі ми шкодували про те, що день скінчився, але нітрохи не скаржилися на його нетривалість, бо відкрили таємницю, як продовжити його за допомогою розваг.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сповідь»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сповідь» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сповідь»

Обсуждение, отзывы о книге «Сповідь» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x