Жан-Жак Руссо - Сповідь

В’їхавши на територію Бернського кантону, я велів зупинитися, вийшов з екіпажа, упав ниць, поцілував землю і захоплено вигукнув: «О Боже, захиснику доброчесності! Хвала Тобі, я на вільній землі!» Сліпий і довірливий у своїх надіях, я завжди відчував потяг до того, що мало стати моїм нещастям. Мій здивований кучер подумав, що я з’їхав з глузду. Я знову сів у кабріолет і за кілька годин пережив сильну і чисту радість, упавши в обійми поважного Рогена. Ах, відпочиньмо трохи в будинку цієї гідної людини! Мені треба набратися мужності і сил, адже скоро вони мені знадобляться.

У своїй розповіді я не без причини довго зупинявся на всіх обставинах, які тільки міг згадати. Хоч вони й особливо ясні, але коли тримаєш в руках нитку всієї інтриги, то обставини ці можуть кинути світло на її хід; і хоча вони не дадуть уявлення про завдання, яке я хочу запропонувати, але значною мірою допоможуть його вирішити.

Припустімо, що для здійснення змови, жертвою якої я став, був необхідний мій від’їзд. Якщо так, то для цього все мало статися майже так, як і сталося. Але якби я не злякався нічного виклику пані де Люксембурґ, не збентежився її тривогою, а тримався б так само твердо, як спочатку, і, замість того щоб залишатися в замку, повернувся б до себе в ліжко і спокійно проспав до пізнього ранку, чи був би я все-таки заарештований? Дуже важливе запитання, од відповіді на яке залежить багато інших. Щоб відповісти, не завадить звернути увагу на час оголошеної і фактичної постанови про арешт. Грубий, але наочний приклад того, яке значення мають найменші подробиці у викладенні фактів, щоб за індукцією можна було розкрити їхні таємні причини.

Тут починаються діяння пітьми, якою я оповитий ось уже вісім років, і, хоч би що я робив, мені не щастило вирватися з цього жахливого мороку. Мене поглинула безодня страждань, я відчуваю удари, що завдаються мені, бачу знаряддя, яке мене нівечить, але не можу розгледіти, чия рука його спрямовує, і не знаю, які засоби вона для цього використовує. Обмови і лиха сиплються на мене ніби самі по собі, без будь-чийого втручання. Коли з мого змученого серця вириваються стогони, я схожий на людину, яка скаржиться без причини. Винуватці моєї загибелі з незбагненною спритністю зуміли зробити публіку співучасницею своєї змови, хоча сама вона навіть не здогадується про це і не помічає її результатів.

Таким чином, розповідаючи про події, що мене стосуються, про страждання, яких я зазнав, і про все, що зі мною відбувалося, я не в змозі ні вказати на руку, що ними рухає, ні з’ясувати причину фактів, про які йтиметься далі. Всі їхні первинні причини позначені в трьох попередніх книгах; там викладені і всі інтереси, і всі таємні мотиви. Але як усі ці різні причини поєдналися, щоб викликати в моєму житті такі дивовижні події, цього я не можу пояснити навіть приблизно. Якщо серед моїх читачів знайдуться такі великодушні люди, що захочуть прозирнути в ці таємниці і відкрити істину, хай вони уважно перечитають три попередні книги. Хай потім зберуть доступні їм відомості щодо кожного факту, про який читатимуть у наступних книгах, переходять від інтриги до інтриги, від однієї рушійної сили до іншої – аж до першопричин усього цього. Я знаю, до чого приведуть їхні дослідження, але розгублююсь на шляху темних і звивистих підземних ходів, які туди ведуть.

Під час свого перебування в Івердоні я познайомився з усією родиною пана Рогена і, між іншим, з його племінницею, пані Буа де ля Тур, та її дочками, з батьком яких колись був знайомий у Ліоні. Вона приїхала до Івердона побачити дядька і сестер. Її старша дочка, років п’ятнадцяти, зачарувала мене своїм розумом і чудовим характером. Я перейнявся найніжнішими дружніми почуттями до матері та дочки. Дочку Роген хотів видати за свого племінника, полковника, вже немолодого чоловіка, що теж виявляв мені велику прихильність. Але хоча дядько гаряче хотів цього шлюбу, і племінник теж дуже добивався його, а мені дороге було здійснення їх бажань, велика різниця в літах і велика огида дівчини до жениха, змусили мене переконати матір розладнати цей шлюб, і він не відбувся. Полковник потім одружився з мадемуазель Діллан, своєю родичкою, характер і краса якої припали мені дуже до серця, і вона зробила його найщасливішим з чоловіків і батьків. Проте Роген не міг пробачити мені, що в цьому випадку я пішов наперекір його бажанню. Я втішав себе усвідомленням, що виконав як щодо нього, так і щодо його сім’ї обов’язок священної дружби, яка полягає не в тому, щоб бути завжди приємним, а в тому, щоб подавати найкращі поради.