Жан-Жак Руссо - Сповідь

Другого дня, дочекавшись зручної хвилини, я зробив нову спробу. Я піднявся на свої підмостки, подовжив рожен, прицілився… Але дракон не спав: раптом двері комірки відчинилися, в них з’явився хазяїн і, схрестивши руки на грудях, підбадьорив мене: «Сміливіше!»

Перо випадає у мене з рук.

Швидко звикнувши до побоїв, я став до них менш чутливий і нарешті почав їх вважати свого роду компенсацією за крадіжку, що давала мені право красти і далі. Не зважаючи на покарання, я намагався відомстити. Я думав, що, дістаючи за крадіжку побої, дістаю і дозвіл на неї. Я уважав, що крадіжка й побої невіддільні і становлять певне ціле. Виконуючи свою половину діла, я здавав клопіт про другу половину хазяїну. З такою думкою я віддавався крадіжкам ще упертіше, ніж раніше, і говорив собі: «Що ж трапиться? Мене поб’ють. Нехай: для того я і створений».

Я люблю попоїсти, але не жадібний; я чуттєва людина, але не гурман. Надто багато що відволікає мене від цього. Я заклопотаний шлунком, лише коли серце моє дозвільне, а це траплялося в моєму житті так рідко, що в мене й не було часу мріяти про ласі шматочки. Ось чому я не довго обмежував своє шахрайство їстівним і незабаром спрямував його на все, що мене спокушало. Якщо я не став справжнісіньким злодієм, то лише тому, що гроші ніколи мене не спокушали. У спільній майстерні у мого хазяїна був власний закуток, який він замикав на ключ. Я знайшов спосіб відчиняти і зачиняти його двері так, що це залишалося непоміченим, і став користуватися його прекрасними інструментами, його кращими малюнками, його відбитками – всім, що викликало мою заздрість і чого він намагався не давати мені. По суті, то були досить невинні крадіжки, бо я користався краденим для його ж користі, але мене охоплював захват від володіння цими дрібничками, і мені здавалося, що разом з творами я краду і його талант. У його коробках зберігалися обрізки золота і срібла, дрібні прикраси, рідкісні монети, гроші. Якщо у мене й бувало в кишені чотири-п’ять су, то я вважав це чималою сумою, а проте, не торкався його грошей і не пам’ятаю, щоб хоч зазіхнув на них; їхній вигляд викликав у мене більше страху, ніж задоволення. Думаю, що жах перед крадіжкою грошей і тим, що з цього може вийти, походив багато в чому від мого виховання. Сюди домішувалися таємні думки про ганьбу, в’язницю, кару та шибеницю, які злякали б мене, якби я й піддався спокусі. Мої ж витівки здавалися мені не більше, ніж пустощами, та нічим іншим по суті й не були. Вони заслуговували лише на добряче биття від хазяїна, і я наперед з цим мирився.

Але повторю, що мені й не доводилося боротися з собою, щоб стриматися від крадіжки грошей. Аркуш доброго паперу для малювання спокушав мене більше, ніж гроші, за які можна було купити його цілий стос. Це дивацтво має стосунок до однієї особливості моєї вдачі; вона так вплинула на мою поведінку, що необхідно її пояснити.

Я маю палкі пристрасті, і, поки вони мене хвилюють, ніщо не зрівняється з моїм нестримним натиском, я забуваю про обережність, повагу, страх і пристойність, я цинічний, безсоромний, неприборканий і невтомний, мене не зупиняє сором і не лякає небезпека, у всьому всесвіті для мене вже не існує нічого, окрім єдиного предмета, що цікавить мене. Але це триває мить, а наступної миті я знову поринаю в свою апатію. У спокійні хвилини я безпристрасний і навіть соромливий, усе мене лякає, все бентежить; муха, що летить, мене лякає, необхідність сказати слово чи зробити рух жахає мої лінощі; страх і сором пригнічують мене до такої міри, що хочеться зникнути з очей людських. Якщо треба діяти, я не знаю, що робити; якщо потрібно говорити, не знаю, що сказати; якщо на мене дивляться, я збентежений. Коли я захоплююся, я можу іноді знайти те, що мені потрібно сказати, але в звичайних розмовах я не знаходжу нічого, абсолютно нічого; вони нестерпні мені через одне те, що я зобов’язаний говорити.

Додайте до цього, що найбільше мене зачаровують речі, яких не можна купити. Мені потрібні лише чисті задоволення, а гроші їх отруюють. Я люблю, наприклад, гарний стіл, але можу натішитися ним лише в товаристві друга, позаяк не зношу ані світських церемоній, ані шинкового гультяйства, а наодинці мою уяву зацікавить щось стороннє, і їжа мене не радуватиме. Якщо моя розбурхана кров вимагає жінки, то моє схвильоване серце ще сильніше вимагає кохання. Продажна ласка втрачає для мене всю свою чарівність; сумніваюся навіть, що буду в змозі нею скористатися. І так з усіма приступними мені втіхами: я вважаю їх прісними, якщо вони дістаються мені задарма. Я люблю лише те, що не може належати кожному, хто захоче цим скористатися.