Denis Diderot - Жак-фаталіст і його пан

– Аж не віриться, що професія, якої обов'язки ви так легко й сумлінно виконуєте, така огидна вам!

– Справді огидна. Із цим почуттям я народилася й помру. Черниця з мене буде в кінцевому підсумку погана. Треба цьому запобігти.

– А коли ви, на лихо, програєте справу?

– Коли програю, попрошу, щоб до іншого монастиря перевели, або помру в цьому.

– Перед смертю доведеться зазнати багато муки. Ох, друже, ваш намір дуже страшить мене – я боюся як відмови, так і скасування вашої обітниці. Якщо її скасують, що з вами буде? Що ви робитимете у світі? Ви гарна, розумна, здібна, але чесноти, кажуть, у світі нічого не варті, а я знаю, що вони з вами лишаться довіку.

– Ви віддаєте належне мені, але не чеснотам. На них я й покладаюсь. Що менше їх серед людей, то в більшій вони мусять бути пошані.

– Їх хвалять, але нічого не роблять для них.

– А тільки вони й надають мені сили, підтримують у моєму намірі. Хоч би що там мені закидали, але моральність мою поважатимуть. Ніхто, щонайменше, не скаже, що з чернецтва я пориваюсь через якусь безпутну пристрасть: я нікого не бачу, нікого не знаю. Я хочу бути вільна, бо своєю волею я пожертвувала не з власного бажання. Ви прочитали мою заяву?

– Ні, пакет, що ви його дали мені, я розпечатала, бо він був без адреси і я спочатку подумала, що він призначений мені. Але з перших рядків побачила свою помилку і далі не читала. Яке щастя, що ви віддали його мені! Ще хвилина – і його знайшли б у вас… Але година нашого стояння кінчається, припадімо ж ниць. Нехай ті, що заступатимуть нас, застануть нас у належному стані. Просіть у Бога, щоб просвітив вас і керував вами. Я теж молитимусь і зітхатиму разом з вами…

На душі в мене трохи полегшало. Моя товаришка молилася стоячи. Я ж чолом припала до останньої приступки перед олтарем, а руки простягла по вищих приступках. Здається, я ніколи не зверталась до Бога з такою радістю й запалом. Серце моє калатало. На мить я забула про все навкруги. Не знаю, чи довго я пробула в такому стані і чи довго пробула б іще в ньому. Але для моєї товаришки й двох черниць, що прийшли, я була, треба гадати, видовищем зворушливим. Коли підвелася, я думала, що коло мене нікого немає. Я помилялася, – вони втрьох стояли позад мене й плакали. Вони не зважились потурбувати мене й чекали, аж поки я сама вийду з надпориву й захвату, в якому я була. Коли я обернулась до них, то, певно, на обличчі в мене було щось величне, як судити по їхньому враженню. До того ж вони казали, що я нагадала їм тоді нашу стару настоятельку у ті хвилини, коли вона розраджувала мене, і що їх обійняло таке саме тремтіння, коли вони на мене дивились. Якби я мала нахил до лицемірства й фанатизму й захотіла грати роль у монастирі, то цілком певна, що в цьому мені пощастило б. Моя душа легко займається, захоплюється, зворушується, і добра настоятелька не раз казала мені, цілуючи, що ніхто так не любить Бога, як я, що в мене серце з тіла, а в інших – з каменю. Річ певна, я почувала, як легко я переймалася її надпоривом, коли вона молилася вголос. Я іноді й сама починала говорити, підхоплювала нитку її думок і ніби з натхнення висловлювала частину того, що вона сама сказала б. Інші слухали її мовчки або проказували за нею. Я ж уривала її, випереджала чи говорила разом з нею. У такому стані я сама лишалася дуже довго, але, мабуть, почасти підтримувала його в настоятельці, бо ж видно було, що інші говорять до неї, а вона – до мене. Але до чого все це, коли не маєш покликання?..

Коли кінчилося наше стояння, ми дали місце тим, хто заступив нас. На прощання ми з моєю молодою товаришкою дуже ніжно обнялися.

Ця сцена коло Святих дарів не лишилася непоміченою в монастирі. Додайте до цього мій успіх на вечірні в чисту п'ятницю – я співала, грала на органі, здобула оплески. О, безглузді голови чернечі! Я майже нічого не зробила, щоб замиритися з громадою. Вони самі до мене прийшли, настоятелька найперша. Кільком мирянам захотілося познайомитися зі мною. Це дуже сприяло моїм намірам, тож я й не відмовилась. Я побачилася з головою суду, з пані де Субіз [24] Пані де Субіз – йдеться про дружину маршала Субіза, фаворитку маркізи Помпадур. і багатьма чесними людьми, ченцями, священиками, військовими, суддями, побожними жінками, світськими жінками, а серед них і з тими вітрогонами, що ви називаєте «червоними закаблуками» [25] «Червоними закаблуками» називали придворних. – їх я зразу й спровадила. Я була прихильна лише до тих знайомств, що не могли накинути на мене ніякої тіні; решту полишила тим нашим черницям, що не були такі перебірливі.