Том Уэйнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

– Якщо компанії схиблять, це може вбити й затаврувати галузь, – вважає Чак Сміт.

Оригінальна лінійка напоїв «Діксі» в слоїках, менших за бляшанку «кока-коли», має збоку напис дрібними літерами, що напій розрахований на 7,5 уживань. Мені страшно подумати, який там концентрат! Багато клієнтів згодні з цим; компанія відповіла випуском нового асортименту з нижчою концентрацією під назвою Dixie One , у якому було всього 5 мг тетрагідроканабінолу, або ТГК, хімікату в канабісі, що відповідає за ефект, – а не 75 мг, як у попередній лінійці.

Я залишав дивну шоколадно-наркотичну фабрику «Діксі» зі ще більшим скепсисом щодо позірної нешкідливості канабісу. Якщо від одного шоколадного батончика або кількох ковтків гранатового напою можна на якийсь час ошаліти, то цей наркотик насправді потужніший, ніж про нього гадають. На щастя, ринкові механізми примушують такі фірми, як «Діксі», виробляти слабкі, а не сильнодійні продукти. Тим часом зрозуміло одне: хоч як жахає печиво з канабісом Морін Давд або інших потенційних покупців, найгіршими є наслідки для картелів, які продають марихуану в США. Наскільки мені відомо, жодне ОЗУ не займається перемитництвом шоколадного печива з марихуаною. А ось легальні компанії в цьому бізнесі популяризують нові способи споживання наркотику, що з часом приваблять мільйони нових клієнтів, яким подобається не кальян із марихуаною, а напій з ТГК. Як даватимуть картелі раду цим новим легальним конкурентам, що виграють і за кількісними, і за якісними показниками, і за новаторськими можливостями?

• • •

Поки що на американському ринку канабісу картелі програють. Щороку американці викурюють понад 3000 тонн марихуани (за деякими оцінками – у 2—3 рази більше). Деяку кількість вирощують удома, частину імпортують із Канади та Ямайки. Але протягом багатьох років левову частку марихуани привозили з Мексики. За оцінкою Національного розвідувального центру США у справах наркотиків, що входив до складу Міністерства юстиції США (нині його розформовано), 2011 року «з великою ймовірністю» мексиканські картелі контролювали «більшу частину» обігу марихуани в понад 1000 міст Америки. Роком раніше Науково-дослідна корпорація писала у звіті, що 40—67 % споживаної в США марихуани надходить саме з Мексики 111.

Через увесь той шарварок із Денвером легко забути про те, що станом на 2015 рік повністю легалізували канабіс лише чотири штати: Колорадо, Вашингтон, Орегон і Аляска. А населення в них нечисленне – разом 17 млн осіб, тобто близько 5 % населення країни. У цих чотирьох штатах картелі могли б позмагатися з індустрією легального канабісу, але наразі решта 95 % американців досі змушені купувати травку на чорному ринку (хіба що переконають свого лікаря прописати їм для куріння медичну марихуану, що дозволено в 21 штаті й окрузі Колумбія) 112. Та всупереч наркокартелям і поліції, легальна марихуана знаходить свій шлях до сусідніх штатів. Там, де марихуана досі поза законом, споживачі можуть вибирати між купівлею канабісу, імпортованого з Мексики, і контрабандою з американських штатів, де її легалізовано. Який же обсяг незаконної торгівлі між штатами?

Щоб це з’ясувати, я рушаю на зустріч із людиною, яка покликана стримувати торгівлю марихуаною в Колорадо. Том Ґорман очолює федеральну «Програму боротьби з інтенсивним перемитництвом наркотиків у регіоні Скелястих гір». У штатах, де канабіс легалізовано, аванпости федеральної влади відіграють малозрозумілу роль, номінально продовжуючи боротися з марихуаною попри оголошене на місцях перемир’я. Офіс Скелястих гір з усіма портретами президентів, прапором і статуетками орлів розташований у передмісті й схожий на реліктовий гарнізон у повсталій провінції. Утім Ґорман не переймається, що він – один у полі воїн у безупинній боротьбі з наркотиками. У нього чорні шкіряні ковбойські черевики й рудуваті пишні вуса; він нагадує мені крутого молодшого брата (нехай трохи нижчого) Чака Норріса. В офісі на стіні висить на дощечці кинджал, котрим його вдарили в ногу під час рейду до будинку в Каліфорнії у 1970-ті роки (він одіправ кров зі штанів, попросив дружину залатати дірку і досі, каже, ходить у тих штанях на службу). Я до слова поцікавився, чи не можна покласти край латиноамериканським війнам картелів, надіславши туди на кілька днів Ґормана, щоб провчити bandidos . Але виявляється, що навіть йому нелегко тримати на припоні нову марихуанову індустрію в Колорадо.