Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Це майже так само, як із водосховищем. Будуючи його, ми убезпечуємо себе від періодів засухи та від повеней у низинах; ми захищаємо себе від примх природи й великою мірою запобігаємо непередбачуваним природним циклам. За допомогою дамби ми можемо регулювати протікання води майже до константної величини. Цим кроком ми підкорюємо річку (а з водосховища навіть здатні отримувати енергію), окультурюємо її — вона перестає бути дикою, починає поводитися так, як цього хочемо ми. Принаймні так нам певний час буде здаватися. Якщо ж ми розумно не регулюватимемо рівень води, цілком вірогідно, що водосховище переповниться й дамбу прорве. Зазвичай ситуація низинних міст стає набагато гіршою, ніж якби там ніколи не було ніякого водосховища.

Схожу ситуацію маємо і з регулюванням енергії грошей, тобто з фіскальною та монетарною політикою. Маніпулювання профіцитом чи дефіцитом державного бюджету, маніпуляція з централізованою відсотковою ставкою — це дари цивілізації, які нам можуть довго служити й робити справжні дива. Втім, якщо ми користуватимемося ними нерозумно, це матиме набагато гірші наслідки, ніж якби їх узагалі не було.

На відміну від негативного сприйняття роботи, яке панувало серед стародавніх греків (працювати руками повинні лише раби) [282], у Старому Завіті робота не вважається чимось принизливим. І навпаки, підкорення природи вважалося навіть призначенням від Бога, мовляв, це була одна із перших справ, на яку люди отримали благословення.

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі! [283]

І лише після гріхопадіння людини робота стала прокляттям [284]. Навіть можна було б сказати, що йдеться про одне конкретне й специфічне прокляття, яке впало на Адама (expresis verbis) з вуст Господа. Замість того, щоб піклуватися про сад Едем, тепер «у поті свойого лиця ти їстимеш хліб» [285]. Приємна, змістовна, така, що приносить розслаблення і наповнює сенсом, робота (якою багато хто й сьогодні займається, вважаючи це своїм хобі, наприклад, садівництвом) після гріхопадіння стала прокляттям, у якому мало приємного. Якщо до цього людина жила в гармонії з природою, то після падіння вже радше змушена з нею боротися, природа нібито налаштована супроти неї, а людина супроти неї і тварин. Сад перетворюється на поле (бою).

Можна тільки здогадуватися, до якої міри нам сьогодні, через стільки років після написання цих рядків у Старому Завіті, вдалося звільнитися від первинного прокляття роботи. Можемо сказати, що люди в сучасному розвиненому світі вже переважно не повинні «у поті свойого лиця їсти хліб», утім, ми все ще надто далекі від того, щоб отримувати від роботи таку ж радість, як від роботи у своєму саду. Хто сприймає саме так свою роботу, тому, можна сказати, вдалося звільнитися з-під цього первинного прокляття. Робота первісно повинна була бути тим, що приносить нам радість, наповнює, що ми вважаємо приємним, бути нашим призначенням.

До того ж робота — це не лише джерело радості, але й суспільний статус, її вважають однією з чеснот. «Ти бачив людину, моторну в занятті своїм? Вона перед царями спокійно стоятиме, та не встоїть вона перед простими» [286]. Мабуть, у жодній іншій культурі так не цінувалася робота. Ідея гідності роботи в єврейській традиції — унікальна [287]. Одне з найчастіших благословень звучало так: «Щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всім чині твоїх рук» [288].

І Платон, і Аристотель вважали роботу необхідним елементом для виживання, проте виконувати її мала нижча верства населення, щоб еліти не обтяжувалися цим і могли займатися «справами суто духовними — мистецтвом, філософією і політикою». Аристотель навіть вважає роботу «скорумпованою втратою часу, яка лише ускладнює людям шлях до справжніх чеснот» [289].

Старий Завіт займає щодо роботи абсолютно іншу позицію. У багатьох абзацах він її просто прославляє:

Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує [290].

Сон солодкий в трудящого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає [291] .

Пожадання лінивого вб’є його, бо руки його відмовляють робити [292].

З іншого боку, і праця як виробнича одиниця мала свої обмеження. І все одно вона вважалася головним призначенням людини. Єврейська філософія вирізнялася суворим розділенням святого та мирського. Одним словом, у житті існують певні теми, які вважаються святими і в яких заборонено економізовувати, раціоналізовувати чи максимізувати ефективність [293]. Добрим прикладом може слугувати заповідь про суботу. У цей день було заборонено працювати абсолютно всім, хто дбав про свою репутацію віруючого єврея.