Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Окрім вдів та сиріт, Старий Завіт бере також під свій соціальний захист і переселенців [256]. На них мали поширюватися ті самі правила, що й на ізраїльтян — не можна було їх дискримінувати за їхнє походження: «Суд один буде для вас, приходько буде як тубілець. Бо Я Господь Бог ваш!» [257]. В іноземців було таке саме право підбирати залишки, як і в будь-якого ізраїльтянина. Що також цікаво, у Біблії іноземці жодного разу не називаються приходьками чи чужинцями, чи будь-яким іншим неприємним словом [258]. Усюди вони згадуються як гості. І в цьому контексті досить часто звучить нагадування для ізраїльтян, що й вони колись були рабами в Єгипті. Вони ще пам’ятають про свої найгірші часи, а тому повинні люб’язно ставитися до своїх рабів, а тим більше до гостей. «А виноградника свого не вибереш до решти, а попадалих ягід виноградника свого не будеш збирати, для вбогого та для приходька позостав їх» [259].

Усі описані вище правила свідчать про те, що спільнота та її співдружність відіграють центральну роль у єврействі. Однак маючи стільки обов’язків, досить складно добитися їх реального виконання. Тому в тих випадках, де це можливо, виконання обов’язків відбувається поступово, шар за шаром. У Талмуді благодійна діяльність ділиться відповідно до кількох цільових груп з різним ступенем пріоритетності, які розміщаються, можна сказати, згідно з правилом субсидіарності.

Юдаїзм розрізняє різні ступені відповідальності щодо нужденних.

При тлумаченні обов’язку позичати гроші нужденним (Вихід 22:24) з Талмуду випливає, що перший обов’язок кожної людини — забезпечити фінансово членів своєї родини. Забезпечивши їхні потреби, людина повинна попіклуватися про потреби свого міста. І лише потім, забезпечивши потреби свого міста, людина повинна піклуватися про інші міста (Baba Mezia 71a) [260].

Найяскравіше ці відмінності проглядаються на прикладі обов’язків щодо по-різному суспільно віддалених груп, зокрема у випадку позичання під процент, де лінією розмежування є (не) приналежність боржника до єврейської спільноти.

Складається враження, що сучасний світ базується на грошах та боргах і, можливо, колись ми увійдемо в історію як боргова епоха. І в майбутньому всі з великим зацікавленням стежитимуть за розвитком цього процесу. Гроші, борг, відсотки — це все те, без чого ми вже навряд чи уявляємо суспільство. Кейнс навіть вважає відсоткову ставку та накопичення капіталу рушійною силою сучасного прогресу [261]. Проте вже на самому початку їхній розвиток був тісно пов’язаний з етичними правилами, вірою, символікою та довірою.

Перші гроші були в формі глиняних табличок, на які в Месопотамії записували борги. Борги були переносними, тому борги перетворилися в оборотний капітал. Зрештою, «зовсім невипадково, що англійське слово credit, кредит, походить від латинського credo, вірю» [262]. До нас дійшли таблички, написані ще п’ять тисяч років тому, і таким чином стали найдавнішими писемними пам’ятками, які збереглися до нашого часу. Монети з’явилися лише в 600 р. до н. е., їх знайшли неподалік від храму Артеміди в місті Ефес. Монети нічим особливо не відрізнялися від сучасних, на них було зображення лева, обличчя богині Артеміди чи сова. У Китаї монети запровадили лише в 221 р. до н. е [263]. До певної міри навіть можна сказати, що початковою валютою був кредит, тобто довіра. Вона упредметнюється, матеріалізується, втілюється в монетах, але ж очевидно, що «гроші — це не метал», навіть якщо це дуже рідкісний метал, мова йде радше про «матеріалізацію віри» [264], а гроші взагалі не мають нічого спільного зі своїм носієм (металом, глиняною табличкою чи папером). «Гроші — це питання довіри, чи навіть віри» [265]. Це дуже гарно передає чеське слово на позначення кредитора, věřitel, що дослівно означає «той, хто вірить (боржникові)». Гроші — це чистий соціальний абстракт. Це суспільна домовленість, неписаний договір [266]. Використання золотого стандарту має те ж значення, що й використання глиняного стандарту. Ще первісні народи зрозуміли, що валюта, засіб обміну, немає зі своїм носієм абсолютно нічого спільного. Інколи метали бувають носіями довіри, але так само це може бути й земля. Земля, найпоширеніший «товар», який є всюди, лежить у нас під ногами — ця сама земля, «порох землі», з якого в Старому Завіті Бог створив Адама. Перша людина й перший гріш були плодами пороху землі [267].