Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Зовсім чужим був для старозавітних євреїв керований аскетизм, зокрема вправляння в бідності чи гордування всім матеріальним чи тілесним, що побачимо пізніше в Греції нібито під впливом традиції, що сформується на творах Сократа й Платона [131]. Згодом ця грецька аскетична традиція перейде і в християнство, власне, через вчення апостола Павла та неоплатоніста Августина (354-430 рр.), які все ж частково відмежовувалися від неї. (До грецьких і середньовічних християнських учень у контексті теми аскетизму ми ще повернемося.)

Макс Вебер теж підмітив єврейську приземленість, пишучи, що «юдаїзм — орієнтований на світ бодай у тому розумінні, що він заперечує не світ як такий, а тільки панівне соціальне упорядкування світу... Юдаїзм відрізняється від пуританства лише (як і завжди) відносною відсутністю систематичного аскетизму... Дотримання єврейських законів має досить мало спільного з аскезою» [132]. Євреї вважають світ справжнім — це не тінь якогось кращого світу десь у хмарах ідей, як це приписує Платону класичний виклад історії. Душа не бореться з тілом, а тіло — це не в’язниця душі, як згодом писатиме Августин. Навпаки, тіло й матеріальний — тобто економічний — світ є для євреїв творінням доброго Бога. Земля, світ, тіло, матеріальна реальність — це для євреїв суверенна сцена Божої історії, пік створення.

Ця думка — це conditio sine qua non [133] розвитку самої економіки, тобто цілком земного «поспіху», законного й обґрунтованого, хоч сам по собі він, на перший погляд, і не має «духовного виміру», але служить для задоволення абсолютно земних потреб і бажань [134].

Старозавітне вчення майже не знає погордування багатством чи звеличування бідності й простоти. Радикальну погорду багатством ми знайдемо вже тільки в Новому Завіті — див., наприклад, притчу про Лазаря. Те, що людині щастить (економічно) у житті, євреї досить часто тлумачать як прояв Божої милості. Зрештою, дуже влучно це описує соціолог-економіст Зомбарт:

Почитайте єврейську літературу, зокрема Святе Письмо та Талмуд, і знайдете лише кілька пасажів, які звеличують бідність і підносять її як щось вище й шляхетніше за багатство. Натомість знайдете сотні пасажів, у яких багатство вважається Божим благословенням, а також застереження проти того, щоб людина цим багатством зловживала [135].

Разом з концептом приземленості пов’язано й кілька обезбож-нень, які євреї зробили. У старозавітному вченні герої, володарі й природа були позбавлені божественних рис. Це все відіграє важливу роль для змін у економічному мисленні.

Поняття героя набагато важливіше, ніж нам здається. Можливо, саме тут криються витоки animal spirits Кейнса, тобто прагнення наслідувати певний внутрішній архетип, що його конкретний індивід сприйматиме за власний, а суспільство поважатиме. Очевидно, у всіх нас є свій «принц Баяя» [136], тобто внутрішній зразок для наслідування (чи то свідомо, чи несвідомо). І дуже важливо, що саме це за архетип, тому що його роль — переважно ірраціональна, і змінюється залежно від часу та конкретної цивілізації. Це наш внутрішній аніматор, внутрішній рушій, який ніколи не спить і впливає на нашу поведінку — включно з економічною — набагато більше, ніж ми того хочемо.

Спершу зауважимо, що Старий Завіт оперує набагато радикальнішим і більш пластичним архетипом героя, ніж інші цивілізації навколо. Єврейські «герої», наприклад, на відміну від «Епосу про Гільгамеша» чи грецьких міфів та легенд, — абсолютно реалістичні й пластично представлені люди. Про шумерські уявлення про героя ми вже знаємо, тож зупинімося тепер детальніше на іншій культурі, яка суттєво вплинула на євреїв — а саме, на культуру єгиптян. У Єгипті євреї прожили кілька століть на початку своєї історії, і пішли з цих територій десь за часів правління славного Рамзеса ІІ [137]. З письмових джерел, що збереглися до наших днів (якщо хтось і засновував традицію чиновників та записувачів, то це були єгиптяни), ми можемо сформувати для себе картинку, як би мав виглядати герой у тогочасних уявленнях. Тоді вже досить добре розвинулася міфологія короля-героя, яку Клер Лалует зводить до кількох основних характеристик: краса (ідеальне обличчя, на яке «приємно глянути», але й краса, що називається єгипетським словом nefer, і передбачає не лише естетичний вигляд, а й моральні якості) [138], мужність і сила [139], знання та інтелігентність [140], мудрість та розум, пильність і продуктивність, знаменитість і слава (слава, якою він перемагає своїх ворогів, оскільки «тисяча осіб не встояли б міцно на ногах у його присутності») [141], він хороший пастир (який дбає про своїх підлеглих), він — міцні укріплення, щит землі, героїчний захисник. Не треба забувати, що єгипетський володар, подібно до шумерського, теж був напівбог, адже він був сином бога [142].