Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Усі ключові учасники цієї дискусії визнають за єврейською культурою її провідну роль. Не може бути жодних сумнівів щодо важливості впливу, що його єврейське вчення справило на формування сучасної капіталістичної економіки. Тому в нашому дослідженні донаукових економічних поглядів без Старого Завіту ніяк не обійтися. І не лише тому, що на ньому сформувалося християнство, яке згодом суттєво вплинуло на формування капіталізму та економічної науки, але й через характерний внесок у зміну сприйняття економічної антропології та етосу.

До того ж у багатьох сферах єврейські економічні звички випереджають розвиток сучасної економіки. Ще в «темні» середньовічні часи євреї активно користувалися економічними інструментами, які багато в чому випередили свій час і стали ключовим елементом сучасної економіки набагато пізніше [114].

Позичали гроші, торгували різним... і зокрема займалися торгівлею акцій ринку капіталів, працювали в сфері обміну грошей та часто фігурували посередниками різних грошових операцій..., фігурували як банкіри й брали участь в емісіях найрізноманітніших видів. Що ж стосується капіталізму новітніх часів (на відміну від часів античних, середньовічних...), то в деяких формах ця діяльність ще й досі лишається успадкованою (і неодмінно) присутньою — до того ж і з погляду економічного, і правового [115] .

Про ці аспекти зазвичай говорять і ті, кому єврейські традиції не до душі. Як зауважив Ніал Ферґюсон, «сам Маркс у статті “До єврейського питання” писав, що кожен капіталіст без огляду на віровизнання — “справжній єврей”» [116]. А на думку одного з головних післявоєнних підбурювачів расистської пропаганди Гайнріха Клясса [117], євреї були «народом, народженим для торгівлі грошима та товаром» [118]. Звідки такі ідеї? Де взявся цей єврейський торговельний етос в первісно кочового народу? І чи справді можна юдеїв вважати творцями цінностей, які визначили напрям розвитку економічної думки нашої цивілізації?

Одне з понять, яке автори Старого Завіту присвоїли людству, це поняття прогресу. Старозавітні історії розвиваються в часі, вони змінюють історію єврейського народу, продовжують одна одну. У євреїв лінійне розуміння часу, у нього є свій початок і свій кінець, а отже — і свій розвиток, а звідси — й смисл. Євреї вірять в історичний прогрес, а саме прогрес на цьому світі. Прогрес може завершитися приходом Месії, який навіть досить часто в різних хіліазмічних уявленнях приміряє на себе конкретну політичну роль [119]. Тож юдейська релігійність досить міцно пов’язана з цим світом, а не світом абстрактним, а той, хто радіє земним багатствам, не робить апріорі нічого поганого.

В юдаїзмі виконання Божих заповідей гарантує людині не перехід у якийсь неземний світ, а радше надмір матеріальних благ (Буття 49:25-26, Левит 26:3-13, Повторення закону 28:1-13) ... Тут ніхто погрозливо не махає пальчиком у бік тих, що ведуть звичайну економічну діяльність з метою отримання матеріального прибутку. Тут немає ні відлунь аскетизму, ні заклику до очищення та пропаганди спіритуалістичного ефекту бідності. Тому логічно, що засновники юдаїзму — патріархи Авраам, Ісак та Яків — були багатими чоловіками [120].

До лінійного сприйняття часу панувало його циклічно-сізіфівське сприйняття. У «Епосі про Гільгамеша» історія нікуди не рухається, усе циклічно повторюється з незначними змінами, як ми це спостерігаємо в природі. Події розгортаються за цією часовою петлею: історія Гільгамеша закінчується там, де почалася. Тут бачимо схожість з грецькими міфами та оповідями: у кінці історії не відбувається ані переходу на вищий рівень, ані суттєвої історичної зміни, історія не має жодної часової прив’язки, жодного часового лімбу. Власне, ця історія могла б статися будь-коли й повторюватися мільйон разів, тому що після того, як вона закінчилася, не змінилося абсолютно нічого й все повернулося на свої старі рейки [121].

І лише завдяки лінійному розумінню історії виникла ідея прогресу [122], яка згодом стане рушійною силою зародження науки та надією для нашої цивілізації загалом. Якщо в історії є початок і закінчення, і вони перебувають не в одній точці, тоді раптом з’являється потреба проводити дослідження і в тих областях, де плодів дочекаються вже аж наступні покоління. Прогрес набуває нового значення.

Тому ідеєю прогресу наша цивілізація завдячує, зокрема, євреям. Однак сама ідея прогресу в ході історії зазнала багатьох змін й сьогодні ми її сприймаємо зовсім інакше. На відміну від первісних духовних уявлень, ми трактуємо прогрес майже винятково в економічному чи науково-технічному дусі [123]. До того ж економічний прогрес став уже майже передумовою сучасної функції суспільства. Ми очікуємо зростання, сприймаємо його автоматично. Якщо нічого не відбувається, якщо ріст ВВП декілька кварталів стоїть на місці, ми вже вважаємо це аномалією.