Томаш Седлачек - Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків - від Гільгамеша до фінансової кризи

Проте на відміну від Ноя, Утнапішті насамперед вантажить золото й срібло, про які в біблійній оповіді навіть не згадується. Тому якщо в «Епосі...» місто зображується як місце захисту від «зла за мурами», то логічним здається і первинно позитивне ставлення до багатства. З огляду на те, що багатство зосереджено саме в місті. Зрештою, і Гільгамеш отримав частину своєї слави тим, що вбив Хумбабу, — коли, окрім усього іншого, він ще й отримав багатство у вигляді деревини зрубаних кедрів.

Повернімося ще раз до олюднення дикого Енкіду, тобто до процесу, який, маючи хоч трішки фантазії, можна сприймати за первозародок принципу невидимої руки ринку, а отже, й паралелі з однією із центральних схем економічної теорії.

Енкіду був непереможним страховиськом для всіх людей, нищив їм урожай, перешкоджав полювати, не давав обробляти землю. Словами одного із потерпілих мисливців:

Хай там як, після його олюднення настає кардинальна зміна:

У результаті окультурення, «доместикації» Енкіду людство приборкало неконтрольоване дике й хаотичне зло, яке раніше принципово лише шкодило й працювало проти добробуту міста. Енкіду нищив (зовнішню, за мурами) діяльність міста. А згодом його загнуздали, відтоді він воює на боці цивілізації проти природи, природності, природного стану речей. Цей момент має дуже важливу для економістів інтерпретацію. Енкіду робив шкоду й ніхто не міг його перемогти. Проте з допомогою пастки це зло вдалося перенаправити в інше русло, і тепер воно активно допомагає цивілізації.

Ідеться, звісно ж, про образ поганої «в-родженої» природи людини (наприклад, егоїзм, піднесення власних інтересів над інтересами ближнього). Енкіду не можна перемогти, проте його можна використати для служіння добру. Схожий мотив прочитується і в словосполученні, яке виникне тисячоліттями пізніше, і його навіть неекономісти вважатимуть основоположною ідеєю економіки: невидима рука ринку. Інколи простіше чорта — тобто зло — запрягти в плуг, аніж з ним боротися. Замість того, щоб генерувати величезну енергію для боротьби зі злом, краще використати його власну енергію для досягнення потрібних нам цілей; побудувати на бурхливій річці млин замість того, щоб марно намагатися перекрити потік. Точно так діяв і святий Прокіп у одній із найдавніших чеських легенд [85]. Згідно з нею, святий Прокіп корчував ліс (!) та обробляв розчищену таким чином землю (тобто цивілізував природу), і якось люди побачили, що він оре дияволом, запряженим у плуг [86]. Тобто Прокіп умів порозумітися з небезпечними силами зла, які наганяють страх на звичайну людину. Він дуже добре усвідомив, що розумніше й вигідніше правильно використовувати стихійні хаотичні сили зла, аніж марно, як Сізіф, намагатися їх приборкати, знешкодити й знищити. До певної міри він навіть був обізнаний із «прокляттям» зла, про яке в трагедії Ґете «Фауст» говорить диявол Мефістофель:

Майкл Новак аналізує проблему перетворення зла в продуктивну силу в своїй книзі «Дух демократичного капіталізму» [88]. За його словами, лише демократичний капіталізм, на відміну від усіх інших альтернативних систем — часто утопічних — зрозумів, наскільки глибоко в душі людини прижилася природа зла, й усвідомив, що викорінити цей «гріх» не під силу жодній із наявних систем. Система демократичного капіталізму може «цей гріх підкорити — тобто перенаправите його енергію в продуктивну силу (і так найкраще помститися Сатані) [89].

Схожий приклад (перетворення чогось тваринно-дикого та не-культивованого в здобуток цивілізації) використовує в своєму вченні й Фома Аквінський. Кількома століттями пізніше ця думка вже повністю емансипується в Мандевіля та його «Байці про бджіл, або приватні вади — суспільні вигоди». Економічні й політичні аспекти цієї думки — часто незаслужено — приписують Адамові Сміту. Ідея, завдяки якій він став відомим у всьому світі, говорить про суспільне добро, яке проростає на благо всіх з егоїзму м’ясника, який прагне заробити та отримати прибуток [90]. Однак Сміт стоїть на позиції набагато прогресивнішій та критичнішій, аніж сьогодні зазвичай вчать і вірять. І до цього ми перейдемо трохи згодом.