Микола Куліш - Маклена Граса (збірник)

Дід з ціпком. От до чого призвело більшовицькеє движеніє! Людоїдство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком?

Копистка. А от розпитаюся, тоді й скажу. Ану цитьте! До порядку! Діду, одступіться трошки назад!..

Дід з ціпком. Годі вже наставляти на порядок! Бо вже допорядкувалися, годі!..

Копистка. Вам, діду, слова не дадено!

Дід з ціпком. І просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу, ще й в очі плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку.)

Копистка (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив) . Товаришу секретар! Впишіть цього факта в протокол. А резолюція трошки згодом вийде… (До натовпу.) Зараз ревком править засідання. Якщо маєте щось сказати, то кажіть по-людському. А плювати тепер і на долівку заборонено…

Годований. А людей їсти у вас заборонено?

Гиря. Ось тихо, граждани!.. (До Копистки.) Сьогодні люди довідались, що оцей чоловік, Ларивон, порізав дітей… Аж три тижні оця женщина, Орина, сказать би, мати, варила й смажила вночі своїх діток м’ясо. Маслаки ось у ряднині – речовий доказ… Тепер народ привів їх до розправи, щоб судити. Правду я кажу, граждани?

Гомін (грізно). Авжеж, правду!

– Гола правда!

Гиря. Суди ж їх, коли ти ревком! При всіх суди, при людях, щоб кожне бачило й чуло, як судить ревком людоїдів… А тоді й ми своє слово скажемо…

Дід з ціпком. Та хіба в їх суд є? Більшовицьке движеніє, та й усе!.. Нема Бога, нема царя – нема й суда, щоб ти знав!..

Копистка. Скажи, Орино, ти їла своїх дітей м’ясо? правду кажи, не бійся!

Орина (чудно якось посміхаючись) . Їстоньки хотілось. Дуже хотілось. Я прийшла увечері додому, аж Маринка померла. А Ларивон, дай Бог йому здоров’ячка, й показує: або всім помирати, або давайте по шматочку їсти Маринку…

Копистка. Виходить, ви їли мертвих дітей?

Орина. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких… Ларивон, спасибі йому, нагострив ножа… А я стала до ікони, помолилася. І Боженька бачив, як Ларивон різав, а нічого не сказав. Тільки осміхнувся… (Засміялась тихим напівбожевільним сміхом.) Я їстоньки дуже хотіла, аж в голові каламутилось… Я в печі запалила, пополоскала гарненько, чистенько.

Копистка (аж хитнувся) . Що пополоскала?

Орина. Маринку, мою донечку… Хоч їстоньки дуже хотілося, проте я в той вечір Маринки не їла. Ларивон їв і дітям давав. Тільки солі не було… Без солі бідненькі їли… Без солі, без солі…

З натовпу гомін.

Годований. Брешеш, і ти їла! Троє діток було – і всіх поїла! Ось у ряднині кістки…

Орина. Авжеж, кістки. (Махнула кудись рукою.) І там кістки, і скрізь-скрізь кістоньки-кістоньки… Учора в церкві, думала, свічки горять, аж то кістки… такі жовтенькі, як у Маринки… Їй-бо… Стирчать і сяють…

Гиря (до всіх) . Чуєте? Вона призналась, вона не криється. Ось тихо! Даймо тепер ревкомові слово! Хай він перший скаже, якою карою покарати людоїдів… Ну, Копистко!

З натовпу підхопили:

– Кажи!

– Говори!

– Суди!

Копистка. Ось що я скажу! Не мені й не вам їх судити…

Гиря. Он як!..

Копистка. Не мені, кажу, і не вам, бо ми не спеціальнії люди. До повіту треба вдаритися, щоб приїхала комісія, бо до цього діла треба таких суддів, щоб на голову спеціальні були…

Годований. Ага! Он куди він гне… Га?

Копистка. А ти як думав: трах-тара-рах – і весь суд? А може, вони з голоду розум втеряли, і треба, щоб доктор їм у голову заглянув. Як там і що… Може, у їх щось не в порядку, і тоді хто за це одвітить?.. Та ще й незвісно, що в повіті скажуть, як дознають, що в нас таке лихо повелося… А дознають!..

Гиря. Виходить, що ревком не в силах людоїдів судити?

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Танюк Л. Драма Миколи Куліша. // Куліш М. Твори в двох томах. – Т. 1. – К.: Дніпро, 1990. – С. 10.