Микола Куліш - Маклена Граса (збірник)

Гиря (до Стоножки) . Скажи, Йване, привселюдно, ти з доброї волі писався? Ти згоджуєшся, щоб чашу й хрест у нас забрали?..

Копистка. Скажіть йому, сваток!.. Посадіть його на лід – ану?

Всі обернулися до Стоножки Івана. Він вимовив тихо і хрипко помертвілим язиком:

– Я не з доброї волі писався… Я щоб не давати чаші і хреста…

Гиря (блиснув злим смішком) . Чули?

Годований. Отак вони дурять нашого брата – народ!

Дід з ціпком. Отак, щоб ви знали!..

З натовпу. Га?

– Га-га?

– Ага!

– Ага-га!

Копистка аж зблід, подивився на Стоножку, щось хотів сказати, та тільки крекнув:

– Хто б знав, що такий інцидент случиться!

У Васі затремтіли губи, заскакав папір у руках:

– Тату!.. Ви ж, тату, погодились, а я… за вас, за неграмотного, писався… (До всіх.) Тато писалися!..

Стоножка (захитався та все щось каже, – немов хоче тими словами підпертися, щоб не впасти) . Яка ж ми власть, коли маслаки по дорозі, земля пухне і світ увесь хитається, хилиться – не вдержишся… Ніяк не вдержишся… (Поточився, був би впав, якби не Ганна.)

Смик. (до Васі – аж голос вломився) . Викресли!.. Дев’яносто шість… Вичитуй далі, хто там!..

Два голоси. Випишіть і мене!..

– І мене, Драча Микиту…

– Сироту Юхима!..

Годований. Граждани народ! Протокол увесь чисто фальшивий… Виписуйтесь!

Злий голос.Виписуйтеся! Виписуйтеся!

Дід Юхим (протиснувся крізь натовп) . Пропустіть, кажу!.. Маю щось казати – ось слухайте!.. Ось ну-бо, послухайте! (Виступив наперед, скинув шапку, на ціпочка сперся та й почав.) Отак саме було, достеменно так, як ми на Шипці стояли… Отак, пригадую… Три тижні без харчу, ще й лихоманка – нікоторий солдат на ногах не держався. І от, з’явіть собі – генерал-лейтенант Скобильов під’їздить, ну отак, як до соломи: «Здорово, дєті мої, орли!..» Бачить – нікоторий солдат на ногах не встоїть… та й заплакав. «Дісьвительно, – говорить… (По паузі.) – Та не рябей, – говорить, – дєті, Богові молитва, а церкві служба… даром не минеться!..»

Годований. Сутая правда, старик! Кажи-говори!.. Говори!

Дід ЮхимІ не минулась! Не пропала, кажу, бо дісьвительно прийшла совєцька власть, которая за нашого брата стала і стоїть… І до судної дошки стоятиме… (Обернувся до сина. Затрусилася сива голова.) А ти, сину, що їй зараз заподіяв?.. Виходить, вроді як до турків передався?.. Гай-гай!.. (До Васі) . Впиши мене у протокол… за твого батька!.. І щоб дісьвительно було!..

З натовпу голоси: Впишіть і мене!..

– І мене: Кондратія Хурсу!

– Сироту Юхима!

Смик. Впиши! (Взявши у Васі протокола, згорнув його.) Було і є дев’яносто сім!

Копистка (на сторону Гирі та Годованого) . Оце вам резолюція!

Тут дід з ціпком як не вчепиться в діда Юхима:

– А на тім світі?.. На тім світі що тобі скажуть за хрест та за чашу? Куди тебе за них посадять, га?..

Дід ЮхимКуди б не посадили, аби тільки не з тобою! Так і Богові скажу: хоч і в пекло, тільки не з тобою!.. (Одійшов геть, суворий, спокійний.)

Дід з ціпком (заверещав услід йому) . А ти думав, у рай?.. У пекло попадеш, щоб ти знав! У пекло!

Дід Юхим (обернувся, подивився на всіх) . Солдат пекла не боїться!..

Гиря. Годі незгоди, граждани! Не треба ні бою, ні крові, бо вже й так земля наша вся в сукровищах… Краще попросимо товаришів, а наших сусід і братів… Навколішки станьмо… (Простягруки.) Благаємо вас, Серього й Мусію, і вас, діду Юхиме, ви ж найстаріша в слобідці нашій людина… благаємо – поставте чашу і хрест, покладіть на Божий трон!.. Не знущайтеся!..

Монашки (як тіні, вклонилися) . Молимо вас, православні… Благащим просимо словом…

Вклонилися і ті, що поруч стояли. Ще вищою визначилась на задньому плані понура і грізна постать глухонімого.

Смик. А ти, Гнате, не знущайся з темного люду! Кого дуриш? Кому очі замазуєш?

Гиря. Сам же ти колись до церкви ходив, на криласі навіть співав, і люди тебе за це поважали. Коли тепер не віриш, то не заважай другому, не заступай стежки до Бога…

Смик. Був і я темним, та, спасибі революції, прозрів… Побачив, що віра – темниця, а попи – то є сторожа… От і кажу…

Гиря. Благаємо, покладіть святиню, бо їй же, сердешній, болить у немитих, може, і грішних руках… Вона ж батьківськими й нашими молитвами вкрита, вона слізьми нашими полита… (Упав навколішки і заспівав: «Взбраннєй воєводє, побєдительная».)