Микола Куліш - Маклена Граса (збірник)

До його пристали черниці.

Злий голос. Не знущайся, собако! Люди ж тебе просять, не звірі!..

Гиря. Благаю!

Гомін. Хліб заграбували…

– Худобу забрали…

– Овець, вороного коня…

– Качок, гусей, рядна, а тепер і святиню беруть…

– Та що ж це робиться?

Смик. Як треба було царям воюватися, то з церков золото брали і дзвони, а як ми за шматок хліба воюємо, за свою власть, то вже й гріх? Граждане! Прошу вас циркулярно розійтися!.. (До комісії.) Ходімо!

Взявся йти, за ним рушила була комісія. Коли тут злий, аж дикий голос:

– Люди добрі, заступіть святиню!.. Рятуйте! Рятуйте, хто в Господа Бога вірує!..

Гиря підштовхнув Ларивона. Глухонімий вийшов, нахиливши голову, навперейми комісії. Вишкірив зуби. Грізно мугикнув. Раптом одним рухом вирвав у Копистки церковні речі, плечем одкинув Смика і ще когось. Од черевного дикого його ревіння шугнули, розступились усі. Причинивши браму, поклав десь речі, вийшов, зачинив браму і став перед нею, темний, грізний, ошкірений. Кинулись до його Смик, Копистка:

– Оддай, Ларивоне!

– Чуєш, ти?.. Оддай, братко!..

Ларивон замахнувся дрючком – засвистіло в повітрі. Мусили одійти.

Гиря. Не займайте його, не займайте! Це ж Бог його з неба врозумив і силою своєю осіяв!.. (До всіх.) Чудо явив!..

Смик. Знаємо, хто врозумив!..

Копистка. Врозумили його тут, на землі! (До Ларивона.) Ех ти ж, темниця, темниця, братко! Кого ти послухав, подумай!..

Годований. Хіба можна йому людське слово почути чи чоловіка послухати, коли він од роду глухий і німий, граждани? Не що інше, як чудо Господнє, граждани…

Дід з ціпком. Авжеж, чудо! Тільки Бога почути воно може, тільки бога, щоб ти знав.

Копистка. Почує він і нас, грішних. (До Ларивона.) Слухай, братко (на мигах та знаках), ось слухай: бач, пухлі кругом, їсти хочуть – як хочуть! Приходять до його (показав на Гирю) , просять, падають… Дай, дай! Ворота заперто, собаки гав-гав – не дає!

Гиря. Душу б оддав! Забрали! Нема!

Смик. Душі в тебе нема й не було, а хліб іще є!

Гиря. Нема!

Смик. Є!

Копистка (до Ларивона) . Помирають, братко, сам же ти бачив такі інциденти. І там помирають. І скрізь помирають. Ніхто даром хліба не дає. Говорять – дай гроші, що круглі і сяють… От-от, що круглі і сяють. А грошей нема: і в тебе, і в мене… А з чаші й хреста совіцька влада викує гроші!.. От-от! Гроші, браток!

Годований. Зуби.

Копистка. Що?

Годований, дід з ціпком, монашки.Комісарам зуби!

– Каблучки!

– Персні!

Копистка, Параска і Смик. Гроші на хліб!

Копистка. Бідному класу – тобі, братухо, мені й усім – за чашу і хрест золоті – хліба, браток, привезуть. Добрав тепер діла? От-от. Привезуть! Он-он з того краю, тією дорогою, з города… Брат, брат, як зариплять вози! А то й машиною, отим автомобілем. Бачив? Чох-чох…

Мабуть, надія замріяла в кожного, бо в натовпі голови всіх повернулися у той бік. Глянув туди й Ларивон.

Годований (іронічно) . Подивіться, граждани, подивіться! Он-он головний комісар їхній їде – голодная смерть! Га-га! Хіба не чуєте – ребрами торохтить?.. Подивіться, як кажуть, пожалуста…

У натовпі рух. В очах затінилось страхіття.

Чого ж ви всі одвертаєтесь?.. Га-га! Отож воно й є! Не привезуть! Бо ніколи ще до нас не возили – тільки вивозили. Га-га! Птиця повтікала – подумайте! Ґав не стало!..

Копистка (підійшовши близько до Ларивона) . Голодної смерті хрестом не одгониш, тільки хлібом… Все одно без чаші, без причастя народ умирає… На біса воно? Оддай, Ларивоне!.. Ну, голубе?

Визвірився знов Ларивон, замахнувся дрючком. Копистка одскочив.

Ех ти, темная сило!

Смик. Одійди, Мусію!.. Його вже освітили й осяяли… (Вийняв нишком револьвера.) Тепер тільки оце й допоможе…

Копистка. Ти здурів?.. Та вони цього тільки й ждуть… Кинь!.. Заховай!.. (Та й прикрив своєю рукою револьвер. Учепився за Смикові руки.)

Смик. Пусти! Як оддамо цінності – оддамо усе. Або тепер, або… Пусти, кажу!

Параска (помітила, що лихо) . Стійте, чоловіки, ось стійте! (Ухопила за руку Орину, вивела наперед.) Ходімо, Орино, Ларивон нас не вдарить… Ганно! Явдохо, чого стоїте? Ходімо всі жінки! Візьмемо чашу і хрест од його! Він нам оддасть, от їй-бо… (До черниць.) А ви, ґави, цитьте! (До жінок.) Ну?