Іван Драч - Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Здесь есть возможность читать онлайн «Іван Драч - Криниця для спраглих. Кіно (збірник)» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Жанр: cinema_theatre, foreign_contemporary, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Криниця для спраглих. Кіно (збірник): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Іван Драч (нар. 1936 р.) – людина різнобічно обдарована: він відомий широкому загалу не тільки як поет, перекладач, мислитель, громадський діяч, політик, перший голова Народного Руху України (1989), Герой України (2006), а і як кіносценарист і драматург. За сценаріями Драча свого часу було створено низку справді культових фільмів – «Криниця для спраглих» (196?), «Камінний хрест» (1968), «Пропала грамота» (1972) та ін.
До видання увійшли сценарії та кіноповісті митця, визнані знаковими сторінками вітчизняного кінематографа.

Криниця для спраглих. Кіно (збірник) — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Пішком би годилось на могилу матері, так ні, машиною, – продовжував старий бурчати, приміряючи нову сорочку перед дзеркалом і ненароком струшуючи сльозу, щоб невістки не побачили.

«Волга» зупиняється біля воріт цвинтаря, обкопаного довгим глибоким ровом. Деінде над могилами вишні, кущі бузку, шовковиці. Але загалом він справляє враження трохи запущеного пустиря – це старий цвинтар, до нього тулиться новий, з новими хрестами і зірками, відвойовуючи простір у безмежних полів. Над обома цвинтарями високо підноситься самотня ялинка – це вже не дерево, а сама його видимість.

Над струнким височезним стовбуром, зачепившись за залишки глиці, лопотить паперовий змій, розмахуючи хвостом.

Сини ходять по цвинтарю, як по лабіринту. Ніхто з них не знає, де ж могила матері. Вони блукають від однієї могили до іншої, та все дарма: ніякі прикмети не потрапляють на очі. Сини не дивляться один на одного, тільки Сидір кричить на Петрів виводок, що гасає по могилках ззаду за процесією. Нарешті один із синів, напевно, надумався запитати хлопчаків, що обламували клечання на рові, чи бабу Маройку, що стояла з велосипедом на стежці з пучком чебрецю, припнутого до багажника, але не наважився – соромом спалахнуло його обличчя. Він зразу ж повернувся до процесії й першим поклав свого вінка на одну з могил. Вінок задзвенів бляшаним листям. За ним, майже не зупиняючись, поклали вінки всі інші, не дивлячись один на одного, попрямували між гробками до машини. Пилюка знялася між деревами в напрямку Левкової господи…

Баба Маройка поклала велосипед на стежку, вирвала пучок чебрецю й пішла до могили Параски, яку так і не знайшли сини. Вона розклала чебрець по барвінку – могила була зелена і чиста. Потім баба позбирала з чужого гробка щойно принесені синами вінки і теж поклала на могилу Параски, перехрестилась і лячно озирнулася на високу-височенну ялину, де гучно лопотів паперовий змій, розмахуючи хвостом над опустілим цвинтарем…

Потім вони сиділи обоє поруч на лаві. Левко на очах ревнивих невісток приніс Соломії пухнасту японську подушечку, щоб м’якше сиділось, і попросив її:

– Навчи ж мене, доню.

І Соломія брала його жовтий, поїдений тютюном вказівний палець у свої тоненькі й натискувала ним на вмикач білого портативного магнітофона. В приймачі щось вищало, стукало, шелестіло, було чутно суперечку: «Вже готово? Тихше, вимкни приймач. Ну, з Богом! Пусти мене, що ти витворяєш? (І жіноче вищання з приймача – невістка зашарілась.) Тату (і кашель, і рипіння крісла, і віддалений посвист літака), тату, ви ображаєтесь на мене, що рідко пишу, зате такого листа, говорящого, ви ще не отримували. Прийміть Соломію суворо, та не лякайте її своїми білими вусами. А я приїду трохи пізніше, слідом за нею, – зараз випробування нової марки, не можу вирватись, та коли…»

Левко слухав, скоцюрбившись грудкою, так було добре Левкові, ніби цвіркуну в суху зоряну ніч, він навіть дихати забув…

– Подумаєш, здивувала – привезла коробку! – обурювалась збоку Наталка, розповідаючи Насті про свої лиха. – Ми тільки-но на курорт зібрались, а тут ця сумашедша телеграма. Приїхали – і все даремно: живий, йому хоч би що…

– Забожись, що це сам Івась говорив, – недовірливо запитує Левко невістку, коли та його ж жовтим пальцем натисла на інший шерехуватий клавіш і голос щез.

– А спробуємо вас записати, тату, може, тоді повірите?

І вони бавилися магнітофоном, слухали дивну музику, а Левко кривився, Левко не знав, що говорити в мікрофон, і найкраще записався неждано настиглий його ядушливий кашель, а Наталка докірливо похитувала головою:

– Що старе, що мале – один розум…

Всідається за столом родина, вся дюжина стільців заповнена, лише один стілець у центрі вільний – для Левка.

– А де ж тато?

– Їй-богу, понесло його за водою.

– Зараз він влаштує церемонію.

Оксана й невістки витягують із печі горшки, Сидір Левкович із Шуриком всілися на покуті. Артем виграє ложками, Настя крає домашній хліб, притискуючи буханку до грудей, і складає окрайці у велику білу миску Васильківського заводу.

– Дивіться, сьогодні навіть коньяк «три гички» дістали.

Горпина ставить на стіл літрові бутлі самогону з кукурудзяними корками, відставляючи подалі коньяки, казенні кислі вина.

Петро виглядає у вікно, потім швиденько скидає туфлі і, напустивши шевелюру на обличчя, сідає на батьків стілець. Він повертає обличчя до повеселілої родини тим боком, де в Левка світяться всі зуби. Він імітує батьківські рухи, і в манері людини, якій достобіса набридли всякі застольні анекдоти, всякі дурнуваті реготи, намагається сказати те, що належить йому сказати по праву батька.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)»

Обсуждение, отзывы о книге «Криниця для спраглих. Кіно (збірник)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x