Луїс Лямур - Кід Родело

— Тепер ми на самоті з п'ятдесятьма тисячами доларів.

— Але де ж вони?

— Десь поруч. З людей не видушиш більше, ніж вони знають… адоба на оцій вулиці, з кінською підковою над дверима.

— Жінки! Спочатку була Харбінова дівчина, а тепер оця Пакстон… Це ж ти наполягав, щоб її привезти сюди.

— Не вплутуй сюди Нору. Вона порядна дівчина.

— Добре, вона тут ні до чого. Але все ж таки, де оте золото?

Джейк Ендрюс огледів кімнату та підлогу. Він знав, що скарби, як правило, убувають закопані. Вивчив підлогу більш ретельно. Вона була збита з випадкових дощок, обрізків планок, тільки деякі з котрих тяглися через усю підлогу, і жодна з них не виглядала якоюсь особливою. З усього судячи, підлога була настелена вже після того, як збудовано хатину, і шматки її було стягнено з інших будинків.

— Він мусив залишити якусь позначку, — сказав Джейк. — Але що ж то могло бути?

— Ти забуваєш, друже. Він знав, де він його закопав.

— Проте він не міг ризикувати. Він знав, що час, пилюка, вік змінюють вигляд речей; Він не розраховував лишити тут золото надовго, але знав, що не зможе забрати його наступного дня. Можна закладатися, що він залишив якусь позначку.

Побілка на стінах була дуже стара, але виглядала непошкодженою. Навряд чи що-небудь було сховано тут без жодних вказівок. Вогнище теж було незаймане — принаймні, на вигляд. Джейк продовжував вивчати підлогу.

Присівши навпочіпки, розглядав дошку за дошкою.

— Клінте! — вигукнув він раптом. — Дивись!

Він вказував на одну з дощок підлоги, але Клінт не одразу роздививсь, що він має на увазі. Потім побачив — стріла, складена іржавими головками цвяхів.

Цвяхів було ужито, щоб держати дошку на місці, але один рядок їх був зайвим, а ще два зайві цвяхи утворювали грубу стрілку. Чи було це випадково?

Або ж це був ключ, якого вони шукали?

— Давай віддеремо дошку, — Джейк озирнувся, потім підійшов до дверей із ліхтарем. — Здається мені, що отут за дверима я бачив кайло.

Клінт чекав, розглядаючи планку. Це було тут, ясна річ. П'ятдесят тисяч доларів золотом… Людина може зробити бозна-що із такою сумою.

Джейк. повернувся і поставив ліхтар на підлогу.

— Сама валізка, без держака, — промовив він.

Заклав плаского кінця у щілину між дошками і почав підважувати. Іржаві цвяхи легко продирали трухляву дошку. Він ще раз натиснув на кирку, і дошка відійшла, розколовшись по цвяхах.

Клінт нетерпляче ухопивсь за дошку й оддер її. Під нею виявилася дерев'яна скринька, окута металевими штабками.

— Ось воно! — сказав Джейк. — П'ятдесят тисяч доларів.

— Авжеж, — відповів Клінт рівно. — Отепер вони мої.

Джейк підвів угору запитливий погляд. Вираз його обличчя повільно змінився. В руці у Клінта був револьвер.

— Клінте! Ти…

Дуло револьвера різонуло полум'ям, постріл прогримів у пустій старій хатині, потім пролунав ще один. Джейк Ендрюс поточився уперед, вуста йому прочинилися, немов він хотів щось сказати.

Клінт сховав у кобуру револьвер і, ставши на коліна, витяг скриньку крізь отвір у підлозі. Тією ж киркою віддер кришку скриньки, розтрощивши ще досі міцну деревину, — і вилаявся.

У скриньці були старі листи, документи, акти випробувань та різноманітні юридичні папери. Засунувши туди обидві руки, він витяг дві жмені паперів і шпурнув їх на підлогу. Там не було й сліда хоча б однієї монети. Втрачаючи надію, він доскрібся аж до дна скриньки, порпаючись обома руками… Нічого.

Почулося грюкання дверей десь далеко по вулиці, потім звуки швидкого бігу.

Він підскочив, дико озираючись на всі боки, кинувся до дверей і визирнув назовні. До нього біг Ден Родело, а трохи далі за ним — Нора Пакстон.

Миттю він підніс револьвер і вистрілив, але вже в ту хвилю, коли натискав гачок, зрозумів, що поспішив і тому схибив.

Ден перескочив вулицю і сховався у густому затінку, вигукуючи Норі:

— Геть зі світла! Він уб'є вас!

Клінт висунувся з дверей, ухопив зором рух Нори і рвонув угору револьвер.

Вловивши блиск світла на стволі, Ден вистрілив. Зброя Клінта впала, а сам він зник у приміщенні. Ден швидко перебіг вулицю з револьвером напоготові.

Клінт кинувся до тіла Джейка, перевернув його і здоровою рукою схопив револьвер вбитого.

— Кинь! — став у дверях Родело. — Я не хочу вбивати тебе.

Нора, що дивилась на тіло Джейка, раптом підняла очі до Клінта.

— Це ти вбив його. Ти!

Ухопивши револьвер Джейка, вона підняла його, але раніш ніж вона встигла вистрелити, Ден вибив зброю з її руки.